Марія Петрощук-Кушпета

Україна втратила вірного сина

А я люблю Україну, бо серце я маю,
А я люблю Україну, бо душу я маю.

Ті щирі, прості слова української пісні міг би сказати покійний Омелян Кушпета, бо в нього билося полум'яне серце, яке горіло любов'ю до своєї обездоленої Батьківщини.

Народився Омелян Кушпета в патріотичній національно свідомій родині 22 липня 1924 року в с. Гаях Старобрідських Бродівського повіту. У 1938 році вступив до Бродівської гімназії, а в 1940 році - в ОУН.

Ранньою весною 1941 року його заарештувало НКВД. Було Омелянові тоді сімнадцять років. Перед вибухом радянсько-німецької війни дев'ять в'язнів Бродівської тюрми організували втечу. Шістьох з них наздогнала більшовицька куля, троє дивом вціліли, серед них Омелян. До приходу німців він переховувався. Згодом переїхав в Дрогобич до двоюрідного брата Миколи Кушпети, де продовжив навчання в гімназії.

Після переміщення лінії фронту Омелян з братом Миколою виїхав за кордон - спочатку в Австрію, відтак в США і Голандію. В Голандії брат блискуче закінчив Тілбурзький університет й отримав ступінь доктора економічних наук.

В одному з готелів Мюнхена після війни Омелян конспіративно зустрівся з Степаном Бандерою, який доручив йому налагодити зв'язки з українською діаспорою в Голандії. Малочисельна голандська українська діаспора дуже любила Омеляна.

Після проголошення незалежності України Омелян приїжджає на рідну землю, зустрічається з науковцями, бере участь в економічних симпозіумах, відвідує рідного брата Романа і мене. На жаль, Омелян не застав в живих батька і матері. Вдруге приїздить Омелян до Києва на Всесвітній з'їзд політв'язнів, згодом на установчий Збір КУНу. На Зборі Омелян познайомився з Славою Стецько.

Омелян був великим українським патріотом і глибоко віруючою людиною. Над його будинком майорів український прапор, а інтер'єр кімнат був обставлений в українському стилі. На чільному місці висів образ Божої Матері, були там портрети С. Бандери і Є. Коновальця.

17 червня 2005 року перестало битися серце вірного сина України, котрий все життя присвятив служінню своєму народові, хоча 57 років прожив на чужині. Він не нажив жодних матеріальних статків, хоча викладав у Тілбурзькому університеті в Голандії і Вільному українському університеті у Мюнхені. Гроші віддавав на утримання українського університету.

Омелян заповідав поховати його на Батьківщині в Гаях Старобрідських. На могилі свого батька дочка Євгенія сказала: "Ми повертаємо дорогого тата Україні, яку він так любив".

Господь покликав мого дорогого брата до себе. Я втратила мудрого вчителя і порадника, а Україна - вірного сина.

Щиросердечно дякую всім сокальчанам, а насамперед голові РДА О. Солодяку, ансамблю "Берегиня" і хорові Братства УПА "Повстанець", котрі розділили скорботу нашої сім'ї.