Підготувала Павлат О.Б. -
працівник Державного історико-культурного заповідника в м. Белзі.

ЗА БЕЛЗ. ЛІТОПИС "ЧЕРВОНОЇ КАЛИНИ". Лютий 1932 р.

Свідки слави недавнього минулого в Белзі (написав С.Г.)

Мало хто знає, як криваво записався на сторінках історії наших останніх визвольних змагань старий княжий город Белз.

Після перейняття влади в перших днях листопада 1918 року в цілій Белзчині йшла праця наладнання справного адміністраційного апарату та організація військових частин, які мали стати зав"язком армії. Та недовго прийшлося радіти з успіхів праці, при закріплюванні основ молодої української держави. Прийшов кінець січня 1919 року. Тоді поляки зайняли залізничний шлях Рава-Руська - Угнів - Белз аж по Кристинопіль. Правда, українські війська своїм протинаступом відкинули ворога до Белза, але мимо кількох наступів (головний наступ був дня 8-го лютого 1919р.), українським військам вже не вдалося взяти Белза аж до загального відступу з Белзчини, дня 13-го травня 1919р. Після тих боїв ціла Белзчина засіялася могилами стрільців УГА. Одні клали свої голови на побоєвищах, а другі, ранені, вертали домів і тут вмирали від ран. (В тих частинах було багато стрільців, які походили з Белзчини).

З того то часу в Белзі лежить 100 підстаршин і стрільців УГА. Поховано їх в 8 могилах. А то: в одній збірній на громадськім пасовиську, в 5 збірних на громадськім цвинтарі і в 2 окремих теж на громадськім цвинтарі.

На горбку, коло залізничного двірця, де дорога Сокаль - Белз перехрещується із залізничним шляхом Белз - Угнів, на висипаній могилі (на 1,80 м.) і обгородженій деревляним, штахетовим плотом (ширина обгородженої площі 9м., довжина 7,50 м.), стоїть високий (6 м.) дубовий хрест. Тут спочиває 22 стрільці, які згинули під час відступу і наступу на Белз. Переважаюча частина їх згинула 8.02.1919 р. Частини їх наступали від села Перемислова і в чистім полі попали під сильний обстріл ворожих скорострільців, уставлених між хатами на передмістю так званого "Заболоття". Позбирали їх з поля і поховали, - точніше - закопали, кілька днів пізніше, місцеві жиди на приказ польської команди в Белзі (здається, на жадання спеціальної української військової делегації);

Щойно навесні 1922 р. створився місцевий громадянський комітет, який зайнявся висипанням могили, поставленням хреста та обгородженням її. Багато часу минуло, поки цьому комітетові вдалося зреалізувати його завдання. Очевидно, не обійшлося без перешкод зі сторони "власть імущих". До воження землі дали підводи міщани і селяни зі сусідніх сіл, а матеріал на хрест дали О.О. Василіяни з Кристинополя. З причин згаданих перешкод, хрест і паркан поставлено далеко пізніше...

До 1930 р. ніхто не міг подати назвиськ тут похованих стрільців. Щойно в тім році Філія Товариства Охорони Воєнних Могил в Белзі і в селі Цеблові, при допомозі студентів округи, почали проводити реєстрацію поляглих в часі визвольних змагань в судовій окрузі Белз, і на основі тої реєстрації дотепер вдалося встановити 18 назвизьк стрільців, які походили з Белзчини і яких поховано. Це є:

1. Гладинюк Григорій
2. Гриньків Іван
3. Прихідко Іван зі Себечева
4. Хмельник Володимир
5. Когут Омелян з Довжнева
6. Бондар Іван
7. Сірий Іван з Жужеля
8. Курка Павло
9. Зінько Андрій
10.Вергун Іван з Цеблова
11 .Коваль Василь з Прусинова
12.Грицай Іван з Осердова
13.Решетило Антін з Тушкова
14.Кожан Іван з Перемислова
15.Гриців Іван
16.Назарок Андрій
17.Булик Іван з Вербіжа
18.Цьона Петро з Городища Варязького

Всі з V Сокальської бригади.
Зовнішній вигляд могили є вдовольняючий. Гірше мається з могилами на громадському цвинтарі. Тут поховано 77 стрільців і одного хорунжого УГА, а то:

І. Збірна могила - 12 незнаних стрільців.
ІІ. -//- 18 -//-
ІІІ. -//- 32 -//-
ІV. -//- 6 -//-
V . Могила - Хор. Мацькевича Осипа
VI. Збірна могила - 8 незнаних стрільців
VII. Могила стрільця Стадницького Олекси.

П'ять перших лежить разом в південно-західнім розі цвинтаря, коло брами, дві останні - на середині цвинтаря, їх зовнішній вигляд є менше як вдовольняючий, хоч кожного року перед 1 листопадом їх поправляється. Старі провізоричні хрести, поставлені грабарем в 1919р., розлітаються. На тих могилах кожного року 1.11. правиться панахида за поляглих. Дотепер не далося встановити назвиськ похованих, за виїмком хор. Мацькевича і стр. Стадницького. Треба припускати, що тут поховані ті, які згинули під час відвороту і наступу в західній частині міста (на т. зв. "Любельськім" передмістю) і в с. Виткові та ті, які вмирали в польськім військовім шпиталі, приміщення в будинку С.С. Феліціянок в Белзі.

Так виглядають могили тих, які лягли головами на старім побоєвищі, де вже несповна тому тисячу літ, кривавилися дружини українських князів, щоби, як колись Ярослав, "во славі" вмаршерувати до Белза.