ЗАРВАНИЦЯ - Святиня землі Української

Чудотворна Ікона Матері Божої в Зарваниці

Чудотворна Ікона Матері Божої в Зарваниці,
Розп'яття Ісуса Христа та Цілюще джерело

Ікона Зарваницької Матері Божої є однією з найдавніших чудотворних ікон України. її історія сягає XIII століття — часів татарського лихоліття, про що автор згадує у підрозділі «Короткі відомості з історії Зарваниці».

Нападаючи на міста і села країни, татари вбивали старших людей, а молодих і дітей забирали в ясир. Деяким щастило втечею у ліс чи степ рятуватися від смерті чи неволі. Переказ розповідає, що після зруйнування Києва татарами в 1240 - 1241 рр. одному монахові пощастило втекти з неволі. Днями й ночами мандрував він на захід. Виснажений і втомлений довгою мандрівкою, впав на землю і заснув твердим сном. Вночі приснилося йому диво: Мати Божа в оточенні янголів зійшла до нього. Він упав перед Нею на коліна, підносячи вгору руки. Вона, усміхаючись, подала йому свій омофор і ним підвела його на ноги. Чернець прокинувся і побачив ясний ранок. Довкруги прекрасна левада, річка, зелений ліс, а в ньому щебетання пташок. Усе це видавалося йому неймовірним після страху, довгої мандрівки та переживань у татарській неволі. Розглядаючись навкруги, побачив недалеко на поляні ясне мерехтіння. Підійшов туди й побачив джерело, а над ним ікону Матері Божої з маленьким Ісусом на руках. Саме вона у сні подала йому омофор.

Чернець, пригадавши сон, клякнув перед іконою і помолився. Постановив дальше не тікати, бо зрозумів свою місію. Близько джерела побудував каплицю, в якій примістив ікону Матері Божої. Пізніше недалеко каплиці побудовано монастир, а біля нього постала оселя, яку, чернець назвав Зарваниця. Це на згадку, що своєю появою Матір Божа, зарвала його у сні.

Переказів с багато, але за суттю і змістом усі вони засвідчують факт чудотворності. Київський варіант відтворює її у нерозривному зв'язку національними почутгями наших предків тих часів. І нема ж нічого випадкового в тому, що у витоках історії Зарваницької і Почаївської Божої Матері, та інших святинь (про яких ітиме мова далі) були саме київські монахи. Адже «стольний град» Київ уособлював у свідомості Русичів-українців серце Русі-України, а Києво-Печерська Лавра втілювала національну свідомість українського народу, що є повчальним і для наших днів.

У 1867 році відбулася коронація Чудотворної Ікони Матері Божої Зарваницької. Тоді, за Папи Пія IX, Кардинал Іван Сімсоні визначив для Зарваниці відпуст. Відпуст починався кожного року в день св. Юрія (6-го травня) і тривав до св. Покрови Пресвятої Діви Марії (14-го жовтня)

Після 1945 р. радянська окупаційна влада відпуст заборонила.

Вода з джерела має чудесну оздоровлюючу силу. Впродовж сторіч діялися чуда — оздоровлення калік, сліпих і хворих. Чудом оздоровлювалися ті, які гарячою молитвою до Матері Божої Зарваницької удостоювалися особливих ласк. Досі зберігаються протоколи чудесних видужань у церковних архівах. Також збереглися чисельні свідчення про дорогі цінні подарунки переважно в золоті та каменях, як вияв подяки Небесні Лікарці за чудесне одужання. Значимими у духовному плані є Розп'яття Спасителя, Хресна дорога, храми, монастир.

Про Чудотворну Ікону Матері Божої у Зарваниці о. Андрій Мельник пише:

«Правдоподібно була спершу в посіданні ченців бо не даром старе приходство зветься в устах народу «монастирю» ба, навіть «кляштором».

У записках костьола в Золотниках є історична замітка, що Зарваниці є Чудотворна ікона Пречистої Діви Марії з XIII століття

Що ця ікона є раннього походження свідчить оцей народ ній переказ про її давнину, який відтворює історію святині, мов долю нашого народу.

а.) Від непам'ятних часів вийшов один пустельник зі Святої Гори (Атос) шукати собі місця, щоби на самоті Бога хвалити.

Довго шукав, та не міг ніяким способом найти.

Раз зайшов він в незнані сторони, змучений довгою блуканиною забажав спочинку. Околиця, серед якої найшовся, незвичайно припала йому до вподоби.

Гора, вкрита лісом, заквітчала ріку віночком дерев та взяла в свої обійми з трьох сторін прекрасну, простору поляну. Зійшовши з гори, підходить до ріки, глядить й очам не довіри, що бачить перед собою.

Жерело, звідки б'ють чисті мов кришталь струї. Над ним уноситься серед незвичайно надприродної ясності Ікона Матінки Божої з Дитятком — Ісусом на руках.

Чернець за першим поглядом остовпів. Та коли вернув до притомності, зрадів та зрозумів, що це місце визначив йому сам Господь Бог.

Тут викопав печеру, забрав цю ікону до середини й Богові молився.

Сюди приходили люди, слухали його наук, а хто був хворий, виносив Ікону Пречистої Діви Марії., святив воду, давав пити, а недужі ставали здоровими.

Слава Ікони й пустельпика-ченця розійшлася широко.

Раз український князь з Теребовлі вибрався в ті сторони на лови де й заблудив, а потім дуже заслаб. Що не робили - ні чого не помагало, аж раз надходить якийсь чоловік, що мешкав під лісом і каже:

«Ту недалеко живе один пустельник, він має чудотворний образ і є там цілюща вода. Він многих вже вилічив. Завезіть там князя а він певно виздоровіє. Там з цілого світу йдуть люде, хто лише помолиться перед цим образом, нап'ється цьої води та ньою вмиється — вертає здоров».

Розказали це князеві. Князь висилає послів до цього пустельника, щоби взяв образ і води та особисто явився перед князем з молитвою.

Прийшли посланці, а пустельник каже: «Як князь хоче бути здоровий, хай прийде сам до Пречистої Діви!»

Посли вернули та розказали-все як слід князеві. Князь радне-рад казав зладити сноповий віз; настелили сіна, положили його й привезли до пустельника.

На стрічу їм вийшов пустельник, виніс образ Пречистої Діви Марії., освятив воду зі жерельця, над яким ікона з'явилася, дав напитися й вмитися, а князь сей час встав здоровісенький. Цей переказ не каже, котрий саме був цей князь, а якщо він є правдивий, то був це Василько, князь теребовельський.

Засновником теребовельського князівства був князь Василько син Ростислава, що помер в 1124 р. Йому то слуги князі Давида на приказ свойого володаря викололи очі.

Пізнішим князем Теребовлі був брат короля Данила, Василько, що помер у 1271 р.

Котрий саме князь з Теребовлі звидів пустельника, чи перший Василько, чи другий, трудно сказати.

З хвилею, коли король Данило в 1270 р. помер та записав братові Василькові Волинь, (над Галичиною в 1270 р. по смерти Шварна запанував князь Лев І., син Данила), Василько перенісся до Володимира на Волині, а тимчасом упало значіння Теребовлі, яко княжої столиці.

Із вище наведених історичних актів слідує що ця Ікона мусила появитись на нашій подільській землиці раніше як в ХІІІ столітті. Записка золотницького костьола подає XIII століття, в якому є вже загальне знана Ікона Матінки Небесної в Зарваниці, можливо, що в XII столітті, ба навіть в часі княжіння Василька Ростиславича в Теребовлі.

Із вдячності для Матінки Божої мав цей князь побудувати церкву повищи цього жерельця. Ще сьогодні вказують місце, де ця церква стояла, а зветься воно «білий камінь». До ньої перенесли образ Пречистої Діви Марії., де народ горнувся з усіх сторін. Діялися тут численні чуда.

б) Другий народній переказ повторює в певній мірі перекази попередників і передає нам історію ікони у такий спосіб.

На город Київ напали татари. Церкви й монастирі впали жертвою вогню, населення города то витяли в пень, то взяли в полон.

Один лише побожний чернець чудом спасся від смерті. Втікав степами, лісами довго-предовго, аж вкінці опинився під вечір на галицькому Поділлі в лісах над Стрипою. Струджений упав непритомний на землю. Поволі прийшов до себе, встав, підійшов до ріки, покріпився водою, обмив рани, спав на коліна та почав молитися до Пречистої Діви Марії., щоби його оборонила від всяких небезпек, ворогів серед незнаної сторони та взяла його під Свій покров. Заснув... У сні бачить Матінку Божу в окруженцю двох ангелів з леліями в руках. Він упав на коліна, підніс свої руки до Ньої, а Вона подала край Свого Омофора й так його піднесла.

Будиться. Глянув навкруги, бачить красу природи, серед якої найшовся: гора, ліс, ріка.

Нараз глянув на леваду над рікою, аж там щось блищиться. Підходить ближче та нараз остовпів. Цей блиск виходив з Ікони М. Б., що уносилася над криничкою. Зараз зрозумів чернець і пригадав собі сон, впав на коліна та віддав поклін Пречистій, а це місце, де зарвав його сон, назвав Зарваницею. З часом відбудував він капличку, де примістив цю Ікону. Сюди заходили побожні люди, де з часом біля керниці почали поселятись, а пізніше повстала церковця, монастир й оселя, яку назвали поселенці Зарваницею.

в) Третій переказ віддає заснування села і появу Ікони в руки монахів - сербів, що мали сюди пирбути в не звіснома часі зі Сербії.

Найшовший в прегарній стороні, в лісі над рікою посилились біля жерельця, де побудували церкву Пресвятої Троїці.

Чудотворну Ікону мали привезти із собою. З бігом часу поселялися тут побожні люде, поширяли свої сельби так, що з часом повстало село від сербських ченців «Сербаниця» зване.

Пізніше наступила зміна в назвs зі Сербаниця на «Зарваницю».

Цей послідний переказ не видержує критики супроти двох попередніх .

Звідти слідує, що Зарваниця так на основі скупих історичних записок, як і на основі народних передань існувала в княжому періоді, правдоподібно у XII століття, а що її початки тісно в'яжуться з появою Ікони, отже ікона є дуже давнього походження. Біля церковці недалеко кринички станув монастир.

До неї перенесено ікону. У часі татарського нападу церковцю й монастир спалено, але ікона вийшла ненарушиною. На місце зруйнованої церкви поставили ченці (можливо, були між ними й сербські ченці) каплицю над криничкою, а самі поселились в нинішньому селі, де виставили городжену церкву й монастир, який стояв до війни та був мешканцем місцевого пароха. До неї перенесено ікону. На цьому місці стоїть сьогодні хрест. Під час пожежі села впала жертвою вогню церква, але Ікона вийшла знова цілою. У цій церкві знищив єретик - соціяніст Микола Маковецький у 1637 р. вікна. Сьогочасна церква збудована в 1754 р. заходами гр. А. Мйончинського, тодішнього властителя, який ужив за матеріал до будови каміння зі зруйнованого замку Татарами в Полісюках, селі о 2 км від Зарваниці.

Збудовано її в виді хреста під візваннєм Пресвятої Тройці, де стоїть по нинішний день. Там торжественно перенесено Ікону Матінки Божої, де до нинішнього дня вислухує прохання побожних прочан.

Заходами ревного пароха Зарваниці, о. Профірія Мандичевського відбулася величаво коронація Ікони Матінки Божої в році 1867 при співучасте численного духовенства й соток тисячів народа. Корону привеземо з Риму.

На місці об'явлення ікони стоїть сьогодні за Стрипою на захід капличка над криничкою, збудована в 1893 р.

До цьої кринички йдуть скоросвіт путники-богомольці, щоби вмитися до схід сонця та вже очищеним ввійти до Божого храму. Кождий майже богомолець несе зі собою фляшочку, щоби принести собі до дому цьої цілющої чудесно водиці.

Відпустові обходи починаються Вознесінням Господнім, а кінчаться на св. Покрови так в усі свята як і в неділі». У такому «чистому» варіанті постає Ікона перед сучасниками. Дотеперішня література не подає спеціальних розвідок-характеристик, які містять і розкривають власне мистецькі особливості ікони. Тому важко визначити ступінь оригінальності, оскільки кількаразово Зарваниця — святиня зазнавала нищення нападниками, а разом — і храми. Відповідно, на випадок утрати чи пошкодження ікони, писалися копії або ж реставрувалися наявні. Навіть якщо і дотримувався маляр умовин канонічності, мимоволі привносив свою новизну, хоча й малопомітну на перший погляд. Відтак, наче б і копія, а ікона виступала оригіналом.

Відомо, що в різний час до змалювання образу Пресвятої Богородиці в Зарваниці прилучився маляр Володимир Іванюх (учень Олекси Но-ваківського), якому підсобляв о.д-р Іван Дубрак (направлений з Рима). Значно раніше церкву у Зарваниці розписав Андрій Солецький.

Певною мірою належить до історії нашого краю зведення та розпив Царя-Христа у Філадельфії (США), збудованого заходами о. Василя Головінського — колишнього пароха Зарваниці. Художник Петро Андрусів професійно відтворив чудотворну ікону Зарваницької Матері Божої, яку 1973 року укоронував Блаженніший о. Йосиф Сліпий.

Тепер маємо факти перевидань (репродукцій) Зарваницької чудотворної Ікони за рубежем. Як повідомляють з Детройта (США) у вересні 1995 року Головний комітет підгаєчан, свідомий своїх завдань і зобов'язань, перевидав чудотворну ікону. Римська фірма виконала образ так докладно, що майже нема різниці між оригіналом і копією.

Дня 3-го березня 1973 року Блаженніший Йосиф, Патріярх Помісної Української Католицької Церкви поблагословив ікону й оставив на ній свій Патріарший автограф. Перевидана ікона, крім святості, має тепер ще й історичну вартість.

Розглядаючи перевидану ікону — чудотворний образ Матері Божої в Зарваниці, у нас скріплюється віра у наше майбутнє. «Прийде час, коли вивезена зі Зарваниці Ікона повернеться урочисто на призначене Господом для Неї місце», — пишуть підгаєчани.

Завершуючи цей розділ, хотілось би відзначити: скільки б не писати про Зарваницькі святині, та все одно всього в одній книзі не скажеш, тому закінчимо поетичними словами:

Про що Тобі, Маріє, говорити,
Про що казати нині маю я?
Хіба про те, що вся душа моя
Хотіла би в житті добро творити?
Хотіла би палати чином і розцвісти
Трояндою між перлами коварств,
Хотіла би - так ревно без митарств -
Тобі недолю світу розповісти.
Хотіла би сказати, що без ласки
Життя поборсане, мов сирота!
Й придумана людьми судьба не та,
Яку береш під свій покровний захист!
Бо де Твоя вже не лунає слава,
Там людська доля - скорбна і лукава.