| — Краще раз
побачити, ніж сто разів почути. У справедливості цього вислову я переконався,
побувавши у Франції.
Цю країну уявляв собі ще з часів, коли читав «Трьох
мушкетерів». Та побачене вразило набагато сильніше. Кордон ми перетнули
вранці. Ніхто не зупиняв автобус, не перевіряв нас, заплатили за проїзд
і — поїхали. Найперше, що вразило — багато вітряків, заввишки 15 метрів,
вони виробляють електроенергію. Екологічно чисто і дешево.
В Парижі зупинилися в невеличкому готелі. Його власник
Андре зустрів нас дуже гостинно. Наш гід Віра, росіянка, яка вийшла заміж
за француза, сказала відразу: Париж потрібно оглядати пішки.
Розпочали ми цю прогулянку із Монмартру, розташованому
на пагорбі. Це улюблене місце прогулянок молоді, їх тут багато, пар, груп,
які співають, грають на гітарі, а ще — художників. Вони пропонують малюнки,
портрети. Звідси прекрасно видно панораму столиці. А з висоти пташиного
польоту оглядав місто з третього ярусу Ейфелевої вежі—картина захоплююча.
Саме на Монмартрі побачив, що перехожі кидають сірники, недопалки, папірці
від морозива на край вулиці, під бордюр. Виявляється, сміття змивають
водою. Тут працює спеціальна система: вздовж вулиць, біля бордюрів є отвори,
з яких у час прибирання витікає вода, змиваючи бруд і сміття. Далі — Лувр,
в якому зібрано більше 400 тисяч експонатів. Його залами ми ходили самі,
оскільки екскурсія коштує дуже дорого і на неї потрібно попередньо записуватись.
Колишня резиденція королів вражає своєю архітектурою, пишністю оздоби.
У залі каре Бонапарт брав шлюб з першою дружиною Марією. На другому поверсі
— картинна галерея. Розповідати про шедеври, які тут зберігаються, нема
потреби. Бачили «Джоконду». Вона висить у темному кутку: світло руйнує
старовинні картини і таким чином їх захищають. При будівництві метро відкопали
підвали музею, де тепер виставлені античні статуї. А при вході до цієї
частини добудували великий пірамідальний трикутник зі скла, якому не страшні
ніякі катаклізми. У зв'язку з терактами тут перевіряють чи туристи не
проносять з собою металевих предметів.
Кожне місце в Парижі дихає історією. Вражає арка-карусель,
збудована Наполеоном на честь перемог, з барельєфом битв. Далі переходимо
через Луврський міст, по якому ходив Д'Артаньян, повз Вандомську колону,
відлиту з аустерліцьких гармат. Були ми і в тунелі, де загинула принцеса
Діана.
Із задоволенням оглянули і Ґранд-оперу, Собор Паризької
Богоматері (його будували близько двохсот років). В ньому зберігаються
фрагменти розп'яття Христа: цвях, терновий вінок. В соборі одночасно можуть
молитися 9 тисяч осіб. У1804 році тут посвячували на престол Бонапарта.
До речі, всі базиліки, монастирі у Франції — діючі. Поруч з Нотр-Дам розташований
найстаріший квартал Парижа. В старих будинках мало вікон, бо були дуже
високі податки на них. Взагалі у Парижі мало висотних будинків.
Оглянули ми і Пантеон, в якому поховані визначні французи,
кладовище Сан-Женев'є Де Буа (там могила Буніна), Собор інвалідів, де
похований Наполеон — в шести саркофагах, Сорбонський університет. Гід
пояснила, що французи цінять освіту, через Сорбону пройшли всі урядовці,
не те, що в нас — пхаються керувати країною всі, кому не лінь. У Парижі
живе 3 млн. Осіб плює 9 млн. - в передмісті. Це немало із 60 млн. населення
країни. Французи гордяться своєю державою. І недаремно: про людей тут
дбають: середньомісячний заробіток складає 1,5 тисячі євро, така ж і пенсія,
відпустка — 9 тижнів. Працюючим надають кредити, з яких вони сплачують
лише до одного відсотка річних, а непрацюючі — 3,8%. Роботою дорожать,
не беруть, як у нас, хабарів.
У Версалі, містечку біля Парижа, вражають фонтани,
які переливаються всіма барвами веселки. Саме за їхнім принципом Петро
І будував фонтани у Петергофі. Після Парижа ми поїхали в Анжуйську провінцію.
тут, на березі Луари, прекрасні плодючі землі, м'який клімат, розташовані
75 старовинних замків, чимало з них — діючі, їх підтримують приватні особи,
фірми. В одному з них — замку Амбуаз жив Леонардо да Вінчі, який втік
від переслідувань, прихопивши з собою «Монну Лізу» (це єдина картина,
яка офіційно належить Франції). Є тут його механічні машини, гвинтова
драбина, якою водночас, не зустрічаючись, ходили знать і прислуга. Леонардо
да Вінчі тут же і похований. Неподалік замку — скелі, в яких розташовані
печери. З давніх-давен тут живуть люди, яких називають троглодити. Звичайно,
до їхніх «квартир» підведені всі комунікації, і вони нічим не відрізняються
від інших французів.
Провінція славиться виноградниками. Ми мали візит до
одного господаря, який займається виноробством. Виноградники належать
його сім'ї з XVI століття. Вино зберігається у штольнях, вибитих в скелі
(каміння вибирали на будівництво замку). Держава регулює процес вирощування
винограду: висота лози не може перевищувати 50 сантиметрів і бруньок на
ній може бути не більше двох. Є дуже багато сортів вина. Секрети його
виробництва французи передають з покоління в покоління. Його люблять смакувати
навіть люди похилого віку. їх багато можна побачити в кав'ярнях.
Французи — запальні, щось не подобається — барикадують
вулиці. Але й вміють об'єднатися: саме завдяки цьому знову переміг на
виборах Ширак.
В крамницях кожен товар із значком Євросоюзу, із датчиком
(так що крадій тихенько не винесе), його знімає касир. Різний дріб'язок
виробляють в колоніях.
Ціни, як на наш гаманець, звичайно, високі. Словом,
ця країна захоплює, а Париж заворожує.
Віктор Пономарьов
|
ПАРИЖ ЗАВОРОЖУЄ, ФРАНЦІЯ ЗАХОПЛЮЄ
