освіта
ВІДНИНІ І ДОВІКУ
в Сокалі існуватиме гімназія імені Олега Романіва
Cвіте тихий! Краю милий! Моя Україно...», - продекламувала Шевченкове професор Марія Ганіткевич і продовжила: «Я донині пам"ятаю цей вірш, хоча мама навчила його мене у шестирічному віці. Власне так наші батьки, а не всі з них мали великі науки, засівали зерна патріотизму, любові до України - через слово Шевченка, вишиванку, народну пісню. Нас «ліпили» в лоні родини, в оточенні близьrих людей, які тоді мешкали у Сокалі. Саме в Сокалі зростав, виховувався мій родич і товариш Олег Романів, Люсько, як ми називали йога. Ті корені, які виростають з доброго ґрунту, дуже важні...».
Св. пам"яті Олег Романів, академік, видатний вчений, та, насамперед, патріот, зростав у сокальській родині, тут його осиротіле родинне гніздо, тут, на Сокальському цвинтарі вічним сном спочивають його батьки. У сорокових роках він навчався в Сокальській гімназії, яка дала не лише міцні знання, а й вкорінила глибоко в серце почуття патріотизму, любові до рідного краю. І ось через багато десятиліть Сокальській гімназії присвоєно його ім"я. Саме з цієї нагоди в стіни навчального закладу на святкову академію приїхали дочка Оксана з чоловіком та дітьми, брат Богдан, учень Олега Романіва - Олександр Криськів, соратник по роботі в НТШ Роман Пляцко, професор Марія Ганіткевич зі сестрою Ольгою Семенюк, член-кореспондент Академії наук, професор Григорій Никифорчин, колишні гімназисти Микола Божко, Володимир Сироїд, лікар-рентгенолог Ярослав Чопач. А ті, хто не мав можливості приїхати до Сокальської гімназії на святкову академію надіслали вітального листа: «Від імені колишніх учнів Сокальської державної гімназії з українською мовою навчання (1941-1944 рр.) прийміть щиросердечні вітання і найщиріші побажання з нагоди великої події в історії Сокальської гімназії - надання її титулу імені колишнього учня Сокальської гімназії, уродженця міста Сокаля, нашого товариша Олен га Романіва. Олег Романів видатний вчений, професор, академік і знаний у всьому світі великий патріот України. Він відродив наукове товариство імені Шевченка в Україні як всесвітньо відомої наукової установи і був її незмінним головою.
Ми пишаємось, що Сокальська гімназія буде носити його ім"я, як заслужену нагороду за невтомну працю на ниві навчання і виховання нового покоління. Бажаємо всьому колективу, викладацькому і учнівському, успіхів у роботі і навчанні, наполегливості і терпеливості, енергії і витривалості, а випускникам брати приклад з О. Романіва - стати гідними громадянами і патріотами України». І підписи: професор Богдан Білик, лікар Микола Божко, заслужений учитель Мирослав Дедик, доцент Йосиф Канюк, доцент Павло Климович, професор Тихон Лещук, доцент Богдан Лозовий, лікар Віра Медицька, педагог Василь Ройко, інженер Ярослав Шурма та інші.
Також на урочистості не змогла прибути дружина академіка Олега Романіва Алла Романів, котра передала лист такого змісту: «Вельмишановне товариство! Багаточисельний колектив Сокальської гімназії сердечно вітаю з присвоєнням їй імені Олега Романіва, який через усе своє життя проніс теплі та зворушливі спогади про навчання, про друзів та вчителів. Щиро вдячна усім, хто своїми нелегкими зусиллями, наполегливістю зумів у наш непростий час, незважаючи на усілякі перешкоди, досягнути позитивного результату по достойному вшануванню пам"яті Олега Романіва - назвати Сокальську гімназію його іменем. При першій нагоді передаю у дар гімназії скульптурний бюст Олега Романіва роботи відомого українського скульптора Емануїла Миська - його близького товариша, однодумця.
На жаль, за станом здоров"я не маю можливості бути присутньою на урочистій академії. Бажаю усім міцного здоров"я, довголіття, Божого благословення. Хай Господь завжди допомагає у всіх ваших добрих починаннях та справах на розквіт Української держави».
Урочиста академія і справді була дуже урочистою, змістовною і щирою. Здавалось, що дух Олега Романіва витав тут. Гімназисти розповідали і про гімназиста Романіва, і про вченого, та найбільше - про патріота. Бо й справді хоча він був всесвітньо відомим вченим в царині механіки та фізики, академіком, але взявся за справу національно важливу і значущу - відродження Наукового товариства імені Т. Шевченка. І навіть в кінці вісімдесятих років минулого століття, напередодні розвалу радянської імперії, така діяльність не подобалась КДБ, яке пильно стежило за діяльністю у цій сфері видатного вченого. Саме про все це йшла мова на урочистостях. Учні читали вірші, ставили сценки, співали пісні. Хоча й юні, та в той же час якось по-дорослому сприймали духовний світ Олега Романіва. В канву їх розповідей гармонійно впліталися спогади його рідні, товаришів, однодумців.
Володимир Сироїд, однокласник:
- З Олегом Романівим я у 1941-44 роках навчався в гімназії, а потім у старших класах СШ №1. Саме там зійшовся з ним ближче. Він був щирим товаришем. Це були важкі часи, як в матеріальному плані, так ще більше в духовному. Саме Олег порадив мені вивчати підпільно правдиву історію України.
Григорій НИКИФОРЧИН, співробітник Олега Романіва:
- То була надзвичайно працьовита людина. Він справі віддавався повністю. І ми не могли працювати інакше. Тоді у фізико механічному інституті була надзвичайно творча обстановка. Були винаходи, постійно писали наукові праці. «Технар» Романів витягнув з пластів історії імена видатних українців.
Богдан РОМАНІВ, брат:
- Я дуже вдячний за брата, за те, що його ім"я присвоєно гімназії. Він підготував цілу плеяду вчених, мав добру школу, але взявся за відродження НТШ, відновлення історичної пам"яті. Сучасна наука, особливо технічна була дуже зрусифікована, тому Олег Романів розпочав роботу над виданням спеціальних словників українських термінів, українських історичних книг, НТШ повернули частину будинків, книгарень, створено відповідну видавничу базу; відновлено видання «Наукових записок», «Хроніки НТШ».
Олександр КРИСЬКІВ, його учень:
- Не можу забути тих походів по Карпатах, де Олег Романів розповідав нам історію України, ми долали вершини Карпатських гір, де колись боронили Україну стрільці УГА і вояки УГІА. Коли я став співзасновником «Пласту» на Львівщині, то Олег Романів дав нам домівку під дахом НТШ. Був високопорядною людиною і справжнім патріотом.
Директор гімназії Любов Омеляш подякувала гостям за присутність на цій урочистості і повідомила, що завдяки меценатству родини і друзів у Сокальській гімназії встановлено сім іменних стипендій за підсумками навчально-виховної роботи за рік (на кожну паралель) в сумі 500 грн. кожна.
Гімназисти, педагоги та й всі сокальчани мають гордитися, що найстаріший навчальний заклад, з добрими підвалинами як знань, так і духовності, носитиме ім"я сокальчанина, вченого зі світовим іменем, патріота Олега Романіва. Так він завжди буде з нами.
25 червня 2010 р. Оксана ПРОЦЬ.
^
Газета
"Голос з-над Бугу"
Духовна сторінка
СОКАЛЬЧАНИ У ЛЮРДІ
Уже декілька років при Сокальсько-Жовківській єпархії УГКЦ існує паломницький центр, який займається організацією прощ та паломницьких поїздок наших парафіян по відомих святих місцях та зустрічах молоді.
З благословення владики Михаїла Колтуна у період з 18 по ЗО травня 2010 року група осіб від Сокальсько-Жовківської єпархії УГКЦ брала участь у паломництві до одного із найсвятіших місць світу - Люрду. Люрд розташований на передгір`ях Високих Піренеїв у південно-західному кутку Франції, неподалік іспанського кордону. Місто налічує 15000 мешканців і є другим за кількістю готелів після Парижу. Люрд здатен щосезону прийняти 5000000 паломників. Одних лише хворих, що надіються на зцілення буває майже 70000 в рік. В цьому містечку сталося одне з найважливіших об`явлень Матері Божої за всі часи християнської історії.
11 лютого 1858 року з`явилася Пречиста Діва Марія чотирнадцятирічній селянській дівчинці Бернадеті Субіру, що збирала хмиз у лісі. З’явилася ця «Пані» дівчинці в печері, що стояла неподалік і сказала до неї: «Йди до священиків і скажи їм, щоб збудували на цьому місці каплицю, бо я хочу, щоб воно стало місцем ласки для людей. Не переставай молитись і кажи іншим, щоб вони молилися. Піди і напийся з джерела та окропи себе водою з нього...». Ніякого джерела дівчинка не бачила і ніхто ніколи не знав про нього. Але коли Бернадета розгорнула землю на вказаному місці, то звідти почало бити джерело, яке згодом перетворилося у гірський потік. І ось почалися чуда. Один сліпець промив водою очі і знову став бачити. Сусідка дівчинки поклала, вмираючу дитину в джерело і хлопчик не тільки ожив, але й став здоровий та дужий. Саме після цього оздоровлення до Люрду з цілого краю почали сходитися люди. В1933 році, після чотирирічних досліджень спеціальної комісії, церква визнала Люрд місцем чуд, які не можна пояснити наукою. А Бернадету, яка померла на 54-у році життя, проголосили в соборі св. Петра в Римі святою.
Сьогодні українці мають в Люрді золотоверху церкву, великий дім, де живе священик та сестри-законниці, навпроти церкви є український готель Святої родини, а поміж церквою і готелем пролягає вулиця України, яка є затверджена французьким урядом.
Наша проща розпочалася молитвою у кафедральному соборі святих апостолів Петра і Павла міста Сокаля. Далі подорож пролягла через Польщу, Чехію, Німеччину.. По дорозі. відвідали європейські столиці - Прагу, Париж. Тут відслужили молебень до Пресвятої Богородиці в українській церкві Святих Володимира та Ольги. У Люрді відбувалося 52-е Міжнародне військове паломництво Михаїлом Колтуном. Три дні маленьке прованське містечко нагадувало військовий табір, в якому юнаки та чоловіки з усього світу молились на різних мовах за добру долю для дітей, здоров"я, любов та злагоду у родинах, мир у всьому світі..
Після урочистих заходів у Люрді українці відвідали «вічне місто» - колиску християнства - Рим. Там, на площі святого Петра, відбулася зустріч з Папою Бенедиктом, який привітав нас українською мовою. Потому ми мали можливість відвідати Базиліку святого Петра, Базиліку Санта Марія Маджоре (в ній нині служить владика Іриней Білик), Колізей, фонтан де Треві, українську церкву - собор святої Софії у Римі. В соборі святої Софії нас гостинно вітав наш земляк о. Андріан Книш. Він розповів нам історію створення святої Софії, провів у митрополичі палати, в яких жив та помер кардинал Йосиф Сліпий, показав крипту, в якій покояться останки духовних та світських осіб, що причинилися до створення центру української культури та духовності у Римі.
Наша подорож продовжилася у Венеції, Відні та Мюнхені. Українська парафія Мюнхена на чолі з о. Володимирам Війтишиним (родом із Бродівщини) гостинно вітала нас варениками та червоним борщем, за якими ми скучили впродовж подорожі. Усім запам`яталася поминальна панахида на могилі Степана Бандери, який був убитий та захоронений у Мюнхені. По дорозі додому паломники відвідали Вадовіце - місто, де народився і провів своє дитинство маленький Кароль Войтила (Папа Іван Павло II). На музеї-садибі є напис: «Я Вас шукав. Тепер Ви прийшли до мене і я дякую Вам» (Кароль Войтила). Ці слова є свідченням того, що всі ми шукаємо щось у своєму житті. Кожен з нас покладав на цю подорож якісь свої сподівання чи щось очікував від неї. І кожен упродовж неї знайшов свого Бога у своєму серці.
25 червня 2010 р. Мар`яна ЯРЕМЧУК, керівник групи.
^
Газета
"Голос з-над Бугу"
НОВИНИ СОКАЛЬЩИНИ
