** неофіційна сторінка про м.Сокаль і Сокальський район
Зробити сторіку домашньою
Перейти на головну  - www.sokal.lviv.ua  /Сокаль і Сокальщина/
контактипро нас, про проект
книга гостей
Фотогалерея

Відеокаталог

Нам цікаво знати:



Безкоштовні точки доступу до мережі інтернет від Інтернет та сервіс провайдер

МІНІСТЕРСТВО ДОХОДІВ І ЗБОРІВ УКРАЇНИ

Google


 
 

Сокаль і Сокальщина : новини ::18.11.2007

НОВИНИ СОКАЛЬЩИНИ

    18 листопад 2007 року

Пошук в новинах   

анонс

18 листопада в Сокалі проходитиме «Свято родинної пісні». Власні вміння демонструватимуть сім’ї та родини з усіх куточків Сокальщини, вже зголосилося близько 20 родин.



Свято відбудеться в Сокальському народному домі. Його початок о 13 годині.



Районний відділ культури та народний дім ще приймають заявки на участь в заході. Телефони для довідок 7-20-68 – відділ культури та 7-30-20 – народний дім.

^

служба інформації
ТРК "Сокаль"

культура

 Виховуймо в дітях українське… 
Формувати молоде покоління української нації, виховувати найкращі риси громадянина-патріота, особистість, здатну приймати важливі рішення, відповідати за свої вчинки, відчувати прекрасне, цінувати минуле—що може бути важливішим?

У Сокальській гімназії цій проблемі завжди приділяли особливу увагу. У школі створено дитячо-юнацьке об’єднання «Соколята», метою якого є—виховувати в дітей любов до краю, де ти народився, досліджувати його історію. Учнівські колективи 1-3 (5-7) класів обрали назви для своїх гуртів та протягом навчального року збирають інформацію про навколишні села та пам’ятки архітектури. Наприкінці минулого навчального року проводилась презентація кожного гурту (класу), де діти мали можливість почерпнути цінну історичну інформацію про навколишні села та наше місто. У майбутньому ці матеріали офіційно перейдуть до кабінету-музею народознавства, який планується відкрити у 2007-08 н.р.

Про виховання національної свідомості гімназистів свідчать і такі заходи, які відбулись у цьому навчальному році.

У жовтні відбулось  освячення фігури святої Богородиці, яку офірував для гімназистів Володимир Григорович Антонюк. Діти читали вірші та прославляли покрів святої Богородиці у піснях. Вчителі, Марія Василівна Кушіль та Мирослава Петрівна Іванець, підібрали для своїх вихованців такі поетичні слова, які запалили  в кожному серці іскорку любові.  А церемонію освячення провадили священики собору св. ап. Петра і Павла— о. Василь Лепех та о. Ярослав Валюх. Свято продовжувалось в актовій залі гімназії, де під звуки скрипки з вуст дітей звучали духовні істини, а священики вели невимушені бесіди з гімназистами.

З 5 по 10 листопада у Сокальській гімназії відбувся Тиждень української   духовності. Протягом тижня проводились різноманітні заходи: тематичні уроки «Мова—життя твого основа»;  інформаційні хвилинки; тематична лінійка «Мово моя українська, мово моя материнська», яку підготувала з учнями вчитель української мови та літератури Ганна Іванівна Кулинич. Вікторина знавців української мови для учнів других (6) класів провела педагог-організатор Галина Степанівна Тимчишин. Незабутнє враження подарував гімназистам  актор Львівського театру ім. М. Заньковецької Святослав Матвійчук. Завершенням тижня, у День української писемності, був літературно-драматичний вечір, присвячений українській письменниці Марко Вовчок, який підготувала та провела вчитель української мови та літератури Сокальської гімназії Оксана Орестівна Васьків.

Любити Україну—означає знати її мову, традиції, звичаї, літературу, мистецтво, бути її душею та серцем. А кому, як не молодій людині ми можемо довірити майбутнє наших родин та нашої нації. Тож, плекаймо у наших дітях українське.

^

Антонюк Руслана
Заступник директора Сокальської гімназії

погляди

Наче більмо на оці


Багато років тому село Скоморохи називали зразковим. Ще у 1980-х роках тут був прокладений асфальт на дорогах, водопровід та газ, а сільські вулиці освітлювали... Місцеві жителі впорядковували територію навколо своїх осель. Любо було глянути. Та це в минулому.


У багатьох населених пунктах все змінюється на краще, а у нашому чомусь на гірше. Візьмемо хоча б дороги. Вони у вибоїнах, які з кожним роком стають все глибшими. Муляє очі скоромохівців величезна вибоїна в центрі села перед дитячим садочком.


Ця дорога—дуже важлива у селі, адже вона веде до дитячого садочка та школи. По ній ходимо до церкви та на цвинтар проводжаємо односельчан в останню путь. Цим шляхом також можна дістатись до села Ульвівка.


Яма утворилася не вчора. На жаль, нікому не доходять руки, щоб ліквідувати її. Час минає і від дощів та машин вона робиться все ширшою та глибшою. І зараз сягає аж до трьох метрів. її не можна ні пройти, ні об`їхати. Навпроти — електричний стовп, авто, маневруючи, може в`їхати у нього. Влітку в цю яму впала дівчина.


На щастя, поруч були подруги, які швидко витягнули її. Торік яму засипали глиною. Та пішли дощі, її розмило знову. Що найгірше, тут проходить водопровідна труба, яка забезпечує водою куток Лісок, де мешкає багато родин. Боїмось, щоб взимку вона від сильних морозів не замерзла. Ще й як на гріх, не працює вуличне освітлення, і не видно куди ти йдеш. А зараз о шостій вже темно.


Я неодноразово зверталася у сільську раду, щоб засипали яму та ніхто нічого не зробив і досі. Кажуть, що не мають коштів на ремонт. Але ж у селі є багато власників автомашин, які платять податки за дороги. Куди ж ідуть ці гроші? Шкода, що усім байдуже, що асфальт руйнується. Хтозна чи хтось знову прокладе його на сільських вулицях. Що казати, коли ями нема кому засипати. Бо у нас, на жаль, поки грім не вдарить, то й чоловік не перехреститься. До біди ж недовго. Адже жителі цієї вулиці щодень проходять повз цю яму.


Скільки часу ще треба чекати скоморохівцям, щоб її засипали.


Ганна АНТОСЮК, жителька села Скоморохи.


16 листопада 2007р.

^

Газета
"Голос з-над Бугу"

погляди

«ЗАБУЛИ»  НАЗВАТИ?

Нещодавно СШ №3 м. Сокаля, яку я закінчив, святкувала ювілей — їй виповнилося 40 років.


Слухаючи доповідача М. Бобрецького, який переказував історію цього навчального закладу, мене прикро вразило те, що, називаючи прізвища людей, котрі в різні роки працювали у цій школі, не згадав жодним словом свого колишнього керівника, Романа Грушецького. А той колись призначив п. Бобрецького своїм заступником. Мова про одного з трьох директорів школи за всю сорокарічну історію.


Чому? Я думаю причина одна: в районному відділі освіти дослухаються до настанов свого партійного керівника (більшість працівників освіти є членами КУН). Саме цю політичну силу в області очолює колишній керівник району М. Пшевлоцький, який в середині 90-х звільнив директора Романа Грушецького, який, до слова, був депутатом районної ради, за «порушення техніки безпеки». Людину, яка у цей перехідний період хотіла в школі, у якій раніше навчалася, ввести щось нове, прогресивне, маючи досвід викладання у Київському університеті ім. Т. Шевченка. Власне за його керівництва у цьому навчальному закладі розпочали викладати другу іноземну мову.


А насправді звільнили Грушецького за незалежну позицію, за те, що не хотів і не вмів плазувати перед «начальником». А от М. Бобрецький взагалі перевершив свого «вчителя», викинув з історії школи людину, з котрою раніше працював. Це залишиться на його совісті.


Але мене більше гнітить те, що вчителі-кунівці, виступаючи на святі школи, розказували, як вони у 60-70-ті роки робили українську школу, як противилися цьому режимові. Забувши, напевно, як у релігійні свята стояли біля церкви, записуючи прізвища тих учнів, які йшли у храми. Дивно було слухати й те, що школа за радянської влади хоронила свого учня за християнським звичаєм, а це ж робила родина! А ще ж було таке, що один з працівників цієї школи у 1963 році не хотів прийняти до цього навчального закладу дитину, батьки якої були виселені в Сибір.


Навіщо фальш, та фарисейство тягнути в новітню історію України?! Краще вже змовчати про ті роки. Так, був такий час, люди хотіли, вірили, що колись настане незалежна Україна. Тільки не треба розказувати і бити себе у груди, що були ми патріотами ще тоді. Таких горе-патріотів «націоналістів» маємо нині — від першого в Україні, до першого в області. Кар`єристів, які будучи при владі, прикриваючись національною ідеєю (знають у якому регіоні живуть) отримали високі посади, наукові ступені.


Люди, котрі віддали своє життя, цвіт нації, за національну ідею, напевне, в могилі перевернулися б, дізнавшись, хто стоїть біля керма славної історичної партії. Одна розумна особа сказала, якщо ти хочеш щось розвалити, то те треба очолити. Не лізьте до історії, створюйте собі свої нові партії любителів пива, чорнила і таке інше. Я твердо переконаний, що для України, як ковток чистого повітря, потрібна люстрація і правда в деклараціях про доходи та видатки чиновників.


Я маю моральне право говорити про ці речі, бо мій дід, якому стоїть пам’ятник в селі Ордові Радехівського району, віддав своє життя за Україну, але справжню, без брехні і фарисейства. А моя бабуся в 42 роки померла від холоду, голоду і лежить зараз в сибірській землі.


Василь ГРУШЕЦЬКИЙ. м. Сокаль.


16 листопада 2007р.

^

Газета
"Голос з-над Бугу"

RAM counter
додому
написати вебмайстру http://www.sokal.lviv.ua
Всі права застережено 2005
14:50, 29 березня 2024 року
При передруці інформації у друкованому або електронному вигляді, посилання на Сокаль і Сокальщина обов'язкове.
Адміністрація порталу не несе відповідальності за зміст рекламних та інформаційних повідомлень і не завжди поділяє погляди авторів публіцистичних матеріалів
+380686916567