освіта
|
Вчитель з гімназії побувала на Сході України |
|
Вчитель з гімназії побувала на Сході України
В третє цього року в рамках освітнього проекту "Змінимо країну разом" освітяни Львівщини та Луганщини ділилися досвідом. Цей проект реалізується в рамках Угоди про торгово-економічне, науково-технічне і культурне співробітництво між Львівською обласною радою та Луганською обласною державною адміністрацією. Учасників делегацій об’єднує високий професіоналізм, любов до своєї справи, патріотична позиція та щире бажання змінювати країну на краще.
17 жовтня зі Львова в Луганську область попрямували 48 вчителів, серед яких і вчитель Сокальського НВК "ЗШ І ст.- гімназія" Юлія Ожга. На підконтрольній Україні Луганщині вони провели десять днів. Мені випала можливість поспілкуватись з Юлею Ожгою, котра розповіла про свою поїздку.
Делегація із Львівщини прибула у Сєвєродонецьк 18 жовтня. І вже звідти були розподілені по районах групами по 2-3 педагоги. Юлія Ожга два тижні працювала у Міловському районі разом із двома вчителями з Старосамбіровського району. За цей період відвідали 8 шкіл, дошкільні навчальні заклади, "авторську гімназію", кадетський університет та інші державні установи. Відвідуючи смт. Станиця Луганська попали під обстріл, тому їх швидко вивезли звідти. Були під Луганськом в той час що і місія ОБСЄ, однак в саме місто делегацію не пустили. Як зауважила під час розмови Юлія Ігорівна, екстриму і адреналіну за цей час достатньо було.
З вчителем гімназії ми знайомі зовсім недавно, вперше зустрілись цього літа. І коли я почула, що вона зголосилася взяти участь у цьому проекті, мене переповнювали неоднозначні почуття. З однієї сторони - це гордість за такого сміливого вчителя у нас на Сокальщині, з іншого - тривога, адже у тій частині нашої Батьківщини зараз неспокійно. І першим моїм запитанням при зустрічі було, як вчитель наважилась на таку подорож.
- Коли директор школи Любов Омеляш запропонувала взяти участь у проекті - я погодилась не задумуючись. Уже пізніше появились певне занепокоєння, переживання, тим більше, що ми до останнього не знали куди саме їдемо.
- А як ваші учні та колеги відреагували на даний обмін?
- Дехто з учнів плакав, були й такі, що за жартами приховували своє хвилювання. Однак, ми щодня були з ними на зв`язку, і колеги телефонували, спілкувалися в соціальних мережах. Одного дня, коли я була поза зоною дії мобільного оператора, то, звичайно, усі тут трошки перехвилювалися.
Першим закладом, який зустрів шановних гостей, стала Лисичанська багатопрофільна гімназія, включена до всеукраїнського експерименту «Авторські школи України» (єдина з усіх шкіл Луганщини). Школа на повному забезпеченні, тут навчаються лише ті учні, які насправді хочуть вчитися (за оцінку "6" виключають зі школи). Відповідно рівень знань дуже високий. За стінами школи вже ... Росія. Це дуже страшно коли населений пункт поділений дорогою. Та місцеві мешканці роблять усе для того, щоб довести, що вони - це Україна (наприклад, зараз встановлюють пам`ятник Т.Шевченку, щоб його було видно по інший бік кордону).
Наступний заклад, з роботою якого були ознайомлені освітяни Львівщини – це комунальний заклад «Луганський обласний ліцей-інтернат з посиленою військово-фізичною підготовкою «Кадетський корпус імені героїв Молодої гвардії», який в 2014 році був переміщений з тимчасово непідконтрольної українській владі території Луганської області. Сьогодні в ньому навчається 199 ліцеїстів.
Головна мета ліцею - підготовка юнаків до навчання в вищих навчальних закладів військового профілю .
- Відвідавши не один навчальний заклад, що можете відзначити?
- Школи набагато краще забезпечені матеріально. Міжнародні фонди та проекти, серед яких ЮНЕСКО і ЮНІСЕФ, повністю їх спонсорують. Є класи в деяких школах, де кожен учень має свій ноутбук. Не менш важливими є і кімнати психологічного розвантаження (кожен учень обов`язково повинен провести хоча б 20 хв). Також діти набагато спортивніші, майже всі основної групи. Взагалі можна сказати, що вони живуть в школі. Приходять приблизно о 8.00 год і знаходяться до вечора. І це, напевно, не дивно. Коли населений пункт майже розбитий, усе навкруги сіре та гнітюче, вдома немає гаджетів, то саме в яскравій та живій школі хочеться проводити більше часу. Учні набагато бідніші за наших, але вони вчаться, хапаються за кожну можливість. Багато дітей виїхало, однак значна частина з них вчаться на екстернаті, бо хочуть здобути українську освіту і наш диплом.
- А як Вас зустріли вчителі, учні та й прості жителі Луганщини?
- Зустріли нас досить тепло, люди відносились привітно. Кожен заклад презентував себе і на згадку дарував сувеніри. Української мови чистої ніде не було чути. Вчителі розмовляють суржиком. Упродовж усього перебування в Міловському районі ми проводили лише елементи уроків. Трохи важко було учням "перескакувати" з однієї теми на іншу та сприймати матеріал українською, часто просили говорити повільніше.
Юлія Ожга поділилась і своїми враженнями про життя людей у прикордонній зоні:
- Усе сіре. Картинка, ніби дивишся фільм про Радянський Союз. А ще навкруги степи. Все це дуже гнітюче. Люди їздять на роботу переважно в Росію, оскільки тут майже усе "заморожено". Довкола усе заміноване, не можна зупинитись десь на узбіччі чи сходити по гриби до лісу. Страшно, коли бачиш будинок із декількох квартир, який майже зруйнований, немає вікон та дверей. А в квартирі посередині будинку хтось живе. Немає чим виїхати з міста. Автобус ходить лише один раз на день. До Луганська 100 км, але щоб пройти кордон, необхідно простояти в черзі 6 год (в один бік). Рівень життя звичайно не порівняти. Це десь років 15 між нами різниці.
- Чи не бояться луганчани їхати на захід України, бо ми ж "бандерівці"?
-Та ні, стереотипи стерлися. Для них тут у нас Європа. Кажуть, що навіть конкурс є щоб попасти на такий обмін досвідом.
- А уроки української мови є?
- Так, є. Але мені здається, що лише декілька останніх років вони вивчають українську мову. Я думаю, якби і до цього вивчалась, то дітям набагато легше було б спілкуватися.
- Які висновки зробили для себе ?
- Ми щасливіше живемо на Західній Україні. Побувавши там, стала інакше оцінювати ситуацію. А ще думаю, що наші діти напевно не до кінця розуміють значення слова "мир".
- Ви досить відважна людина. якщо випаде нагода ще раз поїхати по даній програмі - поїдете ?
- Я більше не ризикнула б. Щодо обміну досвідом, то зараз існує безліч способів, коли в "он-лайн" режимі можна спілкуватися, проводити спільні уроки. Таким чином економляться як кошти, так і час. Важко було залишати свій клас. До речі, мої учні (7 клас) написали листи дітям із Луганщини, які передала. Хочу зазначити, що сокальські діти більш відкриті і щирі у листуванні.
Щиро дякую Юлії Ігорівні за розмову. І ще раз хочу повторитись: горда що на Сокальщині є такі відважні вчителі, завдяки яким Львівщина і Луганщина формують єдиний освітній, культурний, інформаційний простір.
|
Вчитель з гімназії побувала на Сході України |
|
|
Вчитель з гімназії побувала на Сході України |
|
^
Юлія Сорочук
_
суспільство
ПРИТУЛОК ДЛЯ ТВАРИН «ВРЯТУЙ ЖИТТЯ»
Проблема захисту тварин від жорстокості – одна з наболілих та злободенних для нашого суспільства. Гострою вона є й для Сокаля. На жаль, жорстоке поводження з тваринами стає нормою життя, адже більшість громадян сприймають як належне, що єдиним методом регулювання чисельності безпритульних тварин є вилов, убивання, масове труєння, відстріл. До того ж людина так і не навчилася відповідати за свого улюбленця і часто кота, собаку сприймає як іграшку, а коли та набридає, викидають її на вулицю, і тварина стає безпритульною. Далі ці тварини розмножуються і це вже стає не контрольованим процесом. У країнах Європи не зустрінеш подібної поведінки, бо територіальні громади дбають про створення притулків для безпритульних тварин та про їх утримання.
У нашому місті не мало безпритульних тварин. Ці тварини потребують турботи, допомоги людей. І є багато випадків, коли волонтери рятують тварин, які потрапили в біду. Зокрема, сокальські волонтери врятували лебедя, який проковтнув риболовний гачок (на території тюрми), його прооперували і прилаштували птаха в київський зоопарк.
Турбота про чотириногих друзів об’єднала їх і вони створили громадську організацію «Притулок для тварин «Врятуй життя», яка би допомогла вирішити проблеми з безпритульними тваринами. Знайшли тимчасову територію, на якій створюються комфортні умови для утримання собак. За останні місяці, вони прилаштували близько 30 тварин, простерилізовали 9 безпритульних кішок. (Стерилізація необхідна для зменшення популяції тварин). Однак без підтримки місцевої влади, громади, небайдужих людей це зробити непросто, тому сподіваємось на тісну співпрацю у вирішенні питань стерилізації, вакцинації та кліпсування безпритульних тварин.
Найкращий спосіб допомогти безпритульній тварині – подарувати їй новий дім, ставши найближчим другом. Адже вони, як і кожна жива істота, потребують трошки тепла і доброго друга. Якщо у вас достатньо місця, можете взяти тварину на тимчасову перетримку, поки їй не знайдуть нового господаря.
Нині ГО "Притулок для тварин має під своєю опікою 3 собаки і 17 кішок ( є маленькі котенята і дорослі стерилізовані), які шукають господарів.
Втім, не кожен може завести собаку чи кота, і причин цьому може бути безліч– тісна квартира, алергія рідних, фінансові проблеми тощо. Але якщо ваше серце обливається кров ’ ю від сумного погляду бездомного чотирилапого, то є чимало способів допомогти їм, навіть на відстані. Зокрема, підтримати тварин фінансово, адже кошти їм потрібні не лише на харчування собак, алей на лікування. Окрім цього, є можливість стати опікуном для безпритульної тварини – щомісячні внески допоможуть нам із харчуванням, регулярною вакцинацією і всім необхідним лікуванням для тварин. Бажаючі можуть перерахувати внески на рахунок №2600 9053 7145 76 уПАТКБ «ПриватБанк» ЄДРПОУ41592165, МФО325321 або ж на картку за номером 5168 7573 3050 3659 (Христина Григорівна Чарапіна). Ці кошти будуть використані для підтримки тварин, проведення вакцинації, кліпсування, карантинного утримання після стерилізації та лікування. Можна також допомогти продуктами, транспортом, буд. матеріалами, теплими речами, будь-чим. Ми будемо раді будь-якій допомозі. Сподіваємося на тісну співпрацю з органами місцевої влади і в майбутньому створення повноцінного притулку для тварин. І тоді, якомога менше чотириногих буде опинятися на вулиці, і якомога більше знайдуть домівки та добрих господарів. Контактні номери телефонів: 0638259253 (голова ГО - Христина Чарапіна (Прокопчук), 0730343592 (заступники– Лілія Горбайі НаталіяГлушко).
Христина Чапаріна(Прокопчук) - голова Громадської Організації "Притулок для тварин «Врятуй життя»".
^
дописувач_
.