анонс
"Мамині зіроньки 2015"
ХХІ міжрегіональний фестиваль дитячого та юнацького виконавського мистецтва присвячений дню матері
Місце проведення: районний Народний дім м.Сокаль
Програма проведення фестивалю 9-10 травня 2015 року
Субота, 9 травня
9.00 - реєстрація учасників
10.00 - урочисте відкриття фестивалю
11.30 -конкурс молодшої групи
15.30 - конкурс середньої групи
18.00 - конкурс старшої групи
Неділя, 10 травня
12.00 - Свята літургія
15.00 - Гала-концерт лауреатів та дипломатів фестивалю в районному Народному домі м.Сокаль
Ціна квитка 10 грн
^
Адміністратор
-
економіка
«Життя прожити – не поле перейти»... Але, щоб поле перейти, треба бути мудрим господарем, добрим хліборобом, бо землю любити і шанувати треба. Отож уже майже 50 років господарює на землі Заслужений працівник сільського господарства України, депутат районної ради, директор ПП «Агрофірма ім. Б. Хмельницького» Володимир Іванович Шмигельський. Він пройшов безліч полів і не в одному господарстві. Мабуть, зі заплющеними очима, може знайти будь-яке поле в агрофірмі... Його важко застати в конторі: він то на полі, то на фермі, то на тракторній бригаді... Для нього стало звичкою: щоранку об’їхати поля, щоб подивитися, що зроблено й що потрібно зробити.
ПП «Агрофірма ім. Б. Хмельницького» – одне з найвіддаленіших від районного центру сільгосппідприємств, землі якого межують з Волинською областю та Республікою Польща. Створене на базі однойменної селянської спілки у селах Тудорковичі, Пісочне, Старгород, присілок Шихтори.
Володимир Іванович усвідомлює, що від нього залежить майбутнє господарства та добробут працівників, які тут працюють, намагається виправдати довіру селян, які 23 роки тому довірили йому земельні паї, керівництво господаркою, а разом з тим і свою долю. Володимир Шмигельський здобув повагу селян ще коли працював завфермою та головним зоотехніком у тодішньому колгоспі «Більшовик»: відповідальний, вимогливий, справедливий, а головне, з особливою повагою ставився до людей, що працюють на землі. Він прийшов у селянську спілку ім. Б. Хмельницького в той час, коли село потребувало кардинальних змін: оновлення виробничих відносин, впровадження нових технологій, підвищення зацікавленості в результатах праці. Коли бачив, як подекуди в селах від колишніх тваринницьких ферм та тракторних бригад не залишилося каменя на камені, а селяни, не маючи роботи, втікали у світи, на душі стало тяжко. Адже з діда-прадіда селянин, він народився в с. Жужеляни. Про важку селянську працю знав змалечку, тому в обранні професії вагань не було. Пішов вчитися на зоотехніка, щоб потім працювати в сільському господарстві. Так і сталося. Спершу закінчив Золочівський сільськогосподарський технікум в 1969 році, заочно продовжив навчання у Львівському зооветеринарному інституті. І де б не працював – чи то завідувачем ферми, чи головним зоотехніком, чи керівником господарства, думав як полегшити працю селян, покращити їхні умови праці. І для цього робив все, що було в його силах.
Усі ці роки поряд з ним дружина Софія. Вони прожили разом 44 роки в любові та злагоді. Життєвий шлях їх не був встелений трояндами, та разом пройшли всі випробування і труднощі, які випали на їхню долю, однак зберегли взаємну любов і відданість, їхні очі і сьогодні випромінюють тепло. Саме їй – одній-єдиній – він присвятив свою улюблену пісню Володимира Івасюка «Червона рута». Вона подарувала йому доньку Оксану й сина Віталія. Дружна сім’я підтримувала п. Володимира у важкі хвилини та допомагала перебороти усі труднощі в житті. Нині він ще й щасливий дідусь, у нього троє внуків, мріє, щоб хтось з них продовжив його справу.
«Земля для селянина – годувальниця. Тож не можна, щоб вона заростала бур’янами», – вважав він. Хто ж її оброблятиме, коли більшість власників земельних паїв – люди літнього віку, які вже не в силі працювати на полі. Боліла його душа й за господарство, яке роками створювало не одне покоління селян. Шкода було, щоб розпалося: техніку розкрали та розкоротили, худобу вирізали, тваринницькі приміщення та зерносклади знищили. Адже розумів, господарство – основа для села, бо де ще селянам знайти роботу у віддалених населених пунктах чи до кого звернутися за допомогою при потребі. Адже в житті бувають різні ситуації. Хто ж підтримає соціальні заклади на селі. І докладав усіх зусиль, щоб зберегти агроформування. І це вдалося. ПП «Агрофірма ім. Б. Хмельницького», пройшовши нелегкі випробування часом та економічними негараздами, втрималася на плаву в період реформування АПК. «Значна заслуга в тому, що наше сільгосппідприємство функціонує, – Володимира Шмигельського, котрий зумів зберегти матеріальнотехнічну базу колишнього колгоспу. Він цінує землю, з повагою ставиться до неї сам і навчає цього всіх, хто працює на ній», – каже головний бухгалтер Марія Гнатюк. А колишній працівник агрофірми, який нині на заслуженому відпочинку, Іван Хорташко, зазначає: «Володимир Шмигельський – принциповий керівник, вимогливий до себе і до підлеглих, любить дисципліну та порядок. Водночас – це дуже добра і чуйна людина. Бере активну участь у громадському житті, за що люди неодноразово обирали його депутатом районної та сільської рад».
Більшість жителів сіл, де функціонує господарство, вважають, що сільгосппідприємство – основа їхнього добробуту. Нині навколо милують око добрі посіви озимих та ярих культур. Це – 465 га озимих зернових, 150 га ріпаку, 425 га – ярих зернових. Дбають тут і про тваринництво. І хоча перспективи для його розвитку сьогодні досить примарні, відрікатися від нього в агрофірмі не планують. Хоча б тому, що молочне скотарство дає можливість триматися на плаву. У ПП «Агрофірма ім. Б. Хмельницького» не мислять господарки без тваринництва, бо це «живі» гроші, які щоденно надходять від реалізації м’яса та молока. Тут утримують високопродуктивне поголів’я тварин: 500 голів ВРХ, з них 120 – дійних корів. Не занедбали й свинарство, зараз вирощують 360 свиней. Рік у рік дружній колектив своєю наполегливою працею отримує високі врожаї та економічні показники, а саме сільгосппідприємство завжди серед кращих господарств району.
Володимир Шмигельський – людина скромна та виважена, не хвалиться своїми успіхами. Про пережиті нелегкі часи для господарства каже: «Ми ніколи не відривалися від землі й не відмовлялися від тваринництва». Це і допомогло вистояти в нелегкі часи, бо одна галузь виручала та доповнювала іншу. Адже один рік є сприятливим для продукції тваринництва, інший – для рослинництва. Тож обом галузям тут приділяють належну увагу. Взимку реалізовують молоко та м’ясо, а потім достигають ріпак, зернові, боби, соя та цукрові буряки... У них виходить замкнутий цикл. Виживають за рахунок своїх оборотних коштів та власного виробництва. Але це дається непросто, бо уже багато літ ніхто не підтримує ні село, ні вітчизняного сільгоспвиробника…
Заслужений працівник сільського господарства мріє, щоб села процвітали, щоб молодь не шукала заробітків по світах, а працювала на власній землі на благо своєї громади та України. Для цього потрібно не так багато: лише, щоб держава підтримала сільгоспвиробника.
Селяни розповідають, що їх директор, хоч і вимогливий, але справедливий, людяний, з великою повагою ставиться до людей. Він завжди допоможе в складних життєвих ситуаціях. Як кажуть, і в радості, і в горі, підтримує заклади соціальної сфери, які функціонують на території сіл, де орендує землю агрофірма, робить пожертви на храми, опікувався місцевою командою з футболу. Не словом, а конкретними справами допомагає одиноким, уважний до людей похилого віку, підтримує українську армію.
…Багато встиг зробити за півстоліття трудової діяльності Володимир Шмигельський. За свою сумлінну працю в сільському господарстві нагороджений орденами Дружби народів, «За заслуги» ІІІ ступеня, а у 2005 році удостоєний почесного звання Заслужений працівник сільського господарства. І як у кожної людини, були в нього злети і падіння. Упродовж сімдесяти років на його життєвій стежині вистачало борознів, бур’янів та кропиви, які вирівнював та виполював, проте йому щастило з усіх негараздів вийти розумно й достойно. Просто звик йти вперед і перемагати. У його житті, каже пан Володимир, наче в пісні «Два кольори»: «Мені війнула в очі сивина, //Та я нічого не везу додому,// Лиш згорточок старого полотна...// І вишите моє життя на ньому»... На канві життя Володимира Шмигельського переплетені недоспані ночі, трудові будні та свята, важка хліборобська праця й турбота про новий врожай з великою любов’ю до землі та людей.
Любов ПУЗИЧ.
Колектив «Голосу з-над Бугу» щиро вітає Вас, шановний Володимире Івановичу, з ювілейним Днем народження. Здоров’я, миру, процвітання та високих врожаїв. Многих літ праці на благо рідної України.
^
Голос з-над Бугу
Газета
"Голос з-над Бугу"
суспільство
Мама молиться за нас, дітей тут, на Землі і там, на Небесах. Без маминого слова, без її теплого незрадливого погляду, дотику ніжних рук одиноко нам, дітям, на цьому білому світі. До неї приходимо зі своїми болями, переживаннями, незгодами – і мамине серце витримає усе. До її тендітних рамен горнемося маленькі, юні і з посивілими головами, бо відчуваємо тут прихисток, ту надійну опору. Мама – не зрадить, мама простить нам образи, нашу забудькуватість. І вчинки не найкращі, і слова гострі. Бо це МАМА. Допоки маємо матерів, шануймо їх, і хоча б у День матері припадім устами до помотаної зморшками маминої руки, або ж принесімо їм квіти. Навіть без найкращих слів мама зрозуміє. А у кого матері вже на Небесах, не забудьте помолитися за їх душі. Бо про нас вона не забуває ніколи. І навіть посивілі – ми для неї залишаємось дітьми.
Про матерів і День матері, який на Західній Україні урочисто відзначали до 1939 року, а у радянські часи його вважали націоналістичним і «забули» за нього, ми попросили поділитися своїми роздумами жінок-матерів, депутатів Сокальської районної ради.
Катерина ЗАХАРЕВИЧ, лікар-лаборант Червоноградської центральної міської лікарні:
– Свято Матері, то дуже тепле, родинне свято. Ми йдемо до найріднішої людини – Мами, щоб щиро привітати її, подякувати за те все, що вона для нас зробила. Я щаслива, бо ще маю маму, хоча вона вже старенька і тепер потребує моєї опіки та допомоги, бо хворіє. Отже тепер живу в Глухові разом з мамою. Саме тут я народилася і у цьому мажоритарному окрузі, в який входять села Низи, Ванів, Глухів, мене обрали депутатом районної ради. Я ж працюю лікарем-лаборантом у Червоноградській центральній міській лікарні. Отож доводиться щодня добиратися маршруткою на роботу. Чую жіночі проблеми, материнські болі. Розумію сільських жінок. Я дуже б не хотіла, щоб пустіли сільські оселі, а щоб там лунав дитячий сміх і щасливі матері виховували їх. Поки що з тривогою очікую на адміністративно-територіальну реформу, бо як це важливо, коли в селі матері мають можливість завести своїх діточок у дитсадок, а потім школу, коли захворіли – є ФАП. Хвилююся, чи після укрупнення територій це все буде в наших селах. Адже ці соціальні проблеми ляжуть на плечі матерів.
Бо знаю, що у хаті три кути тримає жінка. Я сама мама, виховала двох дітей, бо чоловік десять років тому відійшов у вічність. Якщо дочку ми з чоловіком ставили на ноги разом, то сина довелось самій, але він теж допомагав мені. Ми пережили скрутні часи, я тоді дороги до ринку не знала. Нині діти вже самодостатні, одружені, маю трьох внуків. У нашій родині дружні стосунки, всі поводяться культурно, толерантно, не почуєш лайливого слова. Наші діти, особливо після Майдану, інші, вони міняються, і ми коло них. Тепер не я, а мої діти хочуть мені допомогти. Я радію за них. Тішуся внуками, хочу, щоб, насамперед, вони виросли добрими людьми. Це – головне. Я не цураюся свята 8 березня, бо, якщо забрати політичний підтекст, то воно вшановує кожну дівчину, жінку, якій не випало щастя материнства, а привітати, сказати добрі слова личить усім. Горда з того, що у нас в Україну повертається і утверджується Свято матері. Власне з нагоди цього свята в 2013 році мені присвоїли звання «Берегиня м. Червоноград – жінка, працівник охорони здоров’я». Я ж, як депутат-мажоритарник, щиро вітаю матерів сіл Глухова, Ванова, Низів. Милуюся цими селами, коли бачу скільки діточок грається навкруги. Отже є щасливі матері, дай їм Боже, міцного здоров’я, довголіття і щоб вони жили в мирі і спокої в незалежній Україні.
Марія ПОЛІЩУК, директор Будинку дитячої та юнацької творчості:
– У другу неділю травня людство вшановує жінку: жінку-матір, жінку-світоч, жінку-трудівницю, жінку- берегиню життя на землі. Господь подарував мені щастя стати матір’ю, я вже змогла відчути і неперевершені почуття і в образі бабусі. Та в душі ще маю неймовірне щастя залишатися дитиною, бо б’ється серце найдорожчої людини – моєї мами. Мамина енергія завжди була невичерпною, все вона встигала – і на роботі людської поваги зазнала, вдома чудовою господинею славилась, і дітей та внуків з любов’ю доглядала. І щирим словом та мудрими порадами з посестрами у Союзі українок ділилася.
Моя мама – Дарія Тимошик – справжня берегиня родинного вогнища. Жінка-красуня, вірна і віддана дружина, неперевершена мамуся трьох дітей, надзвичайна бабуся шести онуків та любляча прабабуся трьох правнучат. Мама навчає нас любити і шанувати життя, йти до мети і не здаватись, любити рідну землю і твердо вірити, що з Господньою допомогою наша держава Україна зуміє перебороти всі труднощі і майбутнє буде щасливим.
Любов ВІРА, директор Межирічанського НВК ЗШ І-II ст.:
– Моя родина родом із Межиріччя, і я донині живу в дерев’яній дідусевій хаті, який був війтом у селі і добрим господарем. У цій отчій хаті тепер збирається вся наша родина: приїжджають сини з невістками, внуками. Хата повниться щебетом і сміхом. На Свят-вечір чи інші наші релігійні або ж національні свята ми одягаємо вишиванки. Я витягаю з шафи мамину вишиванку, яку своїми руками вишивала мені і сестрі моя матуся. Богу дякувати, наша мама, ще з нами. І вона рада, коли бачить нас зі сестрою у її вишиванках. Наша мама завжди старалася, щоб ми були акуратно одягнені, щоб добре вчилися, щоб здобули вищу освіту. Тож у цей чудовий день – День матері, ми обов’язково привітаємо її, подякуємо за ласку, доброту, терпіння.
Я дочекалася, що мене вітають сини з невістками, четверо внуків. Минулого року отримала в подарунок три кущі троянд, і вони мені завжди тепер нагадують про дітей. Вони приїжджають до нас з квітами і різними смаколиками. Я люблю наших дітей, внуків, молюся, щоб були здоровими і щасливо в незалежній Україні виховували на християнських засадах своїх діточок.
Вже дев’ять років працюю директором Межирічанської школи, де День матері відзначається по-особливому урочисто. Ми запрошуємо матерів і всіх мешканців села Межиріччя у Народний дім. І тут школярі стають справжніми артистами, найкращі і найтепліші слова адресують своїм матерям. Це надзвичайно зворушливе свято. І маленькі діти, і сивочолі діти відчувають мамину молитву, яка може збудувати мости у поруйнованій родині, яка розділяє горе з кожним з нас, коли ж у нас, дітей, все добре, мамині очі сяють як перлинки, душа співає, а уста промовляють вдячність Богу за материнство, яке він їм дарував.
Cвітлана МУСІЙ, директор Сокальської МАН:
– День матері – одне з найзворушливіших свят, адже він уособлює в собі вшанування трьох найдорожчих святинь для кожного українця – Матір Божу, матір Україну і рідну неньку. Мати – це символ усього найкращого. Одне прислів’я гласить, що Бог створив на світі Матерів, щоб заступала Бога там, де його нема.
Жінка-матір... Нам долею визначено бути уособленням вищих земних чеснот – добра, вірності, любові. Кожен із нас з дитинства й до останніх днів несе у своїй душі єдиний і неповторний образ – образ своєї мами, яка все зрозуміє, простить, завжди пожаліє і буде самовіддано любити не дивлячись ні на що. Не дивлячись на те, скільки нам років, нам завжди потрібна мати, її ласка, щирий погляд і безмежна любов. І чим більша наша любов до матері, тим світліше і радісніше життя.
Я живу з мамою в Завишні. У моїй долі мама Ірина займає особливе місце. Вона все своє життя присвятила нам, своїм дітям і онукам. У тридцятип’ятирічному віці помер наш тато. Та мама зуміла нам зі сестрою дати вищу освіту: сестрі – медичну, мені – педагогічну. Медик за професією добра і чуйна, працьовита і безкорислива, терпляча і мудра, моя мама всім своїм життям і працею, прикладом і вихованням утверджує в нас кращі риси людяності і добра. Завжди опікувалася одинокими родичами. Навіть мій син пригадує, як разом з бабусею щодня носив тітці то борщ, то вареники…Усе життя із серця б’є великим невичерпним джерелом безкорисна любов до своїх дітей. До мами ми приходимо зі своїми радощами і печалями. Її мудра порада нам потрібна і тоді, коли і в самих уже є діти.
Я – щаслива мама, бо народила і виховую разом з чоловіком двох дітей – сина Андрія та дочку Юлію. Обоє вони успішні посвоєму. Андрій, закінчивши університет імені Івана Франка, став перспективним спеціалістом однієї з престижних комп’ютерних фірм Львова, Юля – відмінниця навчання Сокальської гімназії імені Олега Романіва. Прищеплюю своїм дітям кращі людські риси, виховую християнські чесноти.
Переконана, що від того, наскільки пошанована у державі жінка, яка виховує дітей, можна визначити рівень культури та добробуту суспільства. Щасливі діти ростуть у дружній сім’ї під опікою матері. За вас, улюблені матері, – наша повсякчасна молитва та подяка Господеві. Я Богу дякую за свою МАМУ!
Тож хай для вас, наші милі мами, звучать добрі, ніжні, теплі слова й не тільки в цей день, а протягом усього життя. Нехай обминають вас турботи та хвороби, хай ніколи не вичерпуються у ваших серцях ті живодайні сили, що наповнюють нас добром, теплом і любов’ю! Живіть довго, будьте здорові та спокійні за своїх дітей! Хай буде світлий і радісний кожен ваш день!
Ірина ЗДЕРКА, медсестра Сокальської філії «ЛОЦСК»:
– Мабуть, уста кожної людини з радістю, щастям чи сумом промовляють те святе ім’я Мама. А жінка, яка стала матір’ю, перестає жити для себе, її вчинки, її думи, її печалі – про дітей. І, байдуже, матері, чи діти її стали великими начальниками, чи не добилися якогось особливого кар’єрного росту, чи зійшли на манівці, вона любить, допомагає і шкодує усіх.
Я – мама трьох дітей, двох донечок Оленки, Віти і синочка Маркіяна. Старша доня вже студентка, середульша – випускниця Сокальської гімназії імені Олега Романіва, а наймолодший син – школяр. Кожна дитина найдорожча, кожна дитина найбільш любляча. І я, як українська мама, переконалася, що найсильнішим оберегом для дітей є мамина молитва і вишита нею сорочка. Мої думки співзвучні з піснею:
Помолися, мамо, і за сина й дочку, Помолися, рідна, за своїх внучат.
Одягнися, мамо, в вишиту сорочку збирай родину за столом у сад.
Пригадую в юності я була юною союзянкою Сокальського осередку Союзу українок. І тоді голова Союзу українок п. Оксана Гайдук запрошувала дівчаток у День матері вранці перед св. Літургією під церкву, щоб ми вітали прихожан з Днем матері і приколювали до їх одягу квіти сині та рожеві – для тих, у кого мама ще жива і білі – в кого відійшла у вічність. У той день я вдягала ще бабусину вишиванку. Вона була неповторна, дуже старовинна. А коли вийшла заміж, народила діточок, то вишила сорочки усім: дітям, чоловікові й собі. Не люблю однакових взорів. В кожен додаю щось своє. Через вишиття передається дітям моя позитивна енергія, любов і опіка. Я дочкам і синові кажу, що ті вишиті сорочки, то буде пам’ять про маму, вони є надзвичайно сильний оберегом. Молюся за кожну дитину зокрема. Моя старша донька навчається за кордоном, часто подорожує. Я впевнена, що моя щира молитва до Бога оберігає її. Пригадую собі, коли вона здавала ЗНО, то завжди, як була вдягнена у вишиту сорочку успішніше складала екзамени. Кажуть, коли моляться матері, то від Землі до Неба йде промінь світла. То найсильніша молитва на Землі, молитва мами за дитину. «Погода» в рідній оселі, вміння прищепити дітям доброту, порядність, чесність, жити за Божими законами – це все лягає на мамині плечі.
У цьому році у мене не стало мами, вже після похорону я зрозуміла, що більше ніколи не почую її голосу, не побачу її щирої усмішки. Але вже більше двадцяти років разом живу з мамою чоловіка, вона завжди була поруч мене: допомагала, радила, підтримувала, дуже працьовита жінка, яка достойно проживає життя, то ж нині їй бажаю здоров’я і многих літ життя. Як і усім матерям – ще зовсім юним і вже немолодим, зичу міцного здоров’я, радості від дітей, потіхи від онуків. Бо це для Мами найкращий подарунок.
^
Голос з-над Бугу
Газета
"Голос з-над Бугу"
НОВИНИ СОКАЛЬЩИНИ
