історія
 |
| могила Софії, старшої доньки Клари Маєвської у м.Сокаль (старий цвинтар) |
|
Одна з багатьох.
Клара з Рейгерів Маєвська.
7 квітня 1909 року відійшла у вічність одна з великих постатей матрон польських , жінка загартована болем і терпінням , готова пожертвувати своїм спокоєм заради самовідданої праці котрій , як громадянці вірній дочці Вітчизни , яка зробила вагомий внесок у нашій історії.
Клара з Рейгерів Маєвська народилася в роках боротьби за свободу , в 1831 році . І ці героїчні битви , і сила жертовності стали для неї дороговказом на дальше її життя. Тільки чотири роки перебувала в родинному колі , бо після смерті батька Яна Рейгера , який очолював комерційний банк в Бродах , син Мацей Рейгер , котрий окрім дому комерційного в Бродах заснував контору в Кракові куди переїхала Клара і була віддана на виховання до матері батька , яка мешкала довший час в Кракові. Не весело жилося Кларі в домі бабусі , яка була по характеру строгою і не могла замінити дитині мами.
Дала Кларі освіту , створила умови , але не змогла віддати свого серця. Проблиском радості для малої дівчинки було щорічні поїздки до своєї мами і родичів в Бродах , в Кракові час родинного кола їй заміняв дім професора Естрехера з дітьми якого: дочка Марія пізніше по одруженні Дунаєвська і сином Каролем , відомим бібліографом і літератором , який розраховував на неї до останньої хвилини життя , як найсерйозніший стосунок і опираючись на на спогадах молодості і взаємної приязності , а потім справ для Батьківщини якій Клара цілу душу свою віддала. Випадки які розгорнулися перед її очима зробили її сильною і в молодій її душі почалися переміни.
І ця дівчина з німецької родини , якої походила під впливом подій років 1846 і 1948 стає палкою патріоткою , дивлячись на тих котрі брали участь в організації , дивлячись на емісарів з еміграції , які повертались. Створюється новий ідеал Польщі , в домі родини Янішевських разом з іншими панами , як Полячка вона самоутверджується , яка любить своєю душею і поривами молодого серця — свою Батьківщину.
Минали роки 1846. Болючі випадки і різні негаразди відбилися відлунням в серці молодої дівчини. Загартовувалась біллю , загартовувалась терпінням . Хорошою школою для майбутньої її діяльності стала праця в будинку сиріт( сироти тарновські). Очима повної люті дивилась на те , як селянки виносили на Краківські торги повні кошики срібла і клейнодів крадених для перепродажу. Але її дух на цьому тільки міцнів.
Настали хвилини спокою і такі часи які панують перед бурею . Відносний спокій і тиша відносна.
В 1853 році вийшла заміж Клара за Томаша Маєвського , який походив з родини краківських міщан . Чоловік її займав посаду архітектора навчальних корпусів в Кракові. Здавалось щастя їй почало посміхатись коли на плечі спав страшний удар. Так по чотирьох роках одруження помер її чоловік і залишилась вона сама зламана болем з двома малими дівчатами Софією і Стефанією. Як птах викинутий з родинного гнізда, серед розпачу перебувала , ще деякий час в Кракові, а по тому коли її брат Сигизмунд закінчивши навчання на лікаря осів в Сокалі , відразу після цього вона зі своїми дітьми виїхала до Сокаля де по тому їх виховувала , тут вона зустрілась зі своєю матір`ю Жустиною , яка після повторного увдовіня з двома дочками ( від другого шлюбу) приїхали на проживання до Сокаля.
Кілька років проминуло на мирній праці , де формувалось воля , душа і серце . Могла ви йти повторно заміж , але вона не хотіла себе сковувати подружніми обов`язками живучи лиш для дітей і родини .
Підійшли часи перед повстанські ; Маєвська розширила кругозір своїх справ маючи обов`язки у власному домі і в родини , займалась також різними громадськими справами. Будинок її в Сокалі стає віссю руху освіти і патріотичної діяльності. Через свою сестру стає до лав ,, Клавдинок “ виконуючи всім серцем обов`язки який цей патріотичний союз , який був таємно створений в 1858 році молоддю 17 літною Юлею Держановською і молодшими від неї Вандою Дидовською і Софією Романович , покладав на її членів і як звучали правила цього союзу на честь героїчної Клавдини Потоцької , які називали себе “Клавдинками “ ішли в люди будили в середині суспільства свідомість і були вірні своєму гаслу “ Батьківщина наука і чесність “. Озброєні чорним маленьким хрестиком з розп`яттям Христа , який висів високо на шиї , щоб було видно усім молодим патріоткам і слугував знаком розпізнавання між членами союзу. До здивування мешканців Сокаля відкриває двері у свій дім кожному до чийого серця дійшло слово “Батьківщина” вона багато працює не шкодуючи себе.
Робить теж саме , що робиться зараз для освіти людей — робить , ще більше бо порівнює працю освітню з людьми з справами милосердя.
Відвідує хворих , втішає засмучених і рада людям , які приходять до неї до дому. Проявляє до себе прихильність міщанства і простих людей , вступає до костьольного братства і в її будинку засновується школа для неграмотних , а також відкрита нею у перше за весь час читальні для простого люду у 1861 році , а книги були прислані через Софію Романович від , якої від якої і появилась сама ця ідея , яка була розбуджені під плином кореспонденції в “дзенніку літерацьким” написаним через Хоцішевського , позичає і привозять зі своїми сестрами Штурм раз у неділю певну кількість . Роздуми , популярно наукові , або на духовну релігійну тему , читання для жінок , дівчат і молоді міщанської , було для малих дітей , збираючи навколо себе щораз більше охочих , які би хотіли отримати більше пізнання скинувши з себе старі стереотипи.
Розуміє Маєвська вислів “якщо люд не буде наш то Польща нашою не буде”. Прокидається життя і росте дух . Заохочені її прикладом , молоді жінки , а також жінки з місцевої округи ідучи дорогою її думок створюють у своїх домівках школи для навчання і це охоплює околиці Сокаля , роблячи для людей і вірячи в серця тих хто видавався , ще недавно зовсім незнайомими.
Вибухнуло повстання . Дім Маєвських , в якому мешкали одні жінки і діти був найменш до підозри , стає центром руху повстанського . Як і всюди в домах овіяних духом патріотичним виготовлялись тут бандажі у виготовленні , яких приймали участь навіть діти , розуміючи значення таємної справи. Ще він став домом для емісарів , повстанців які прибували під покровом ночі і на яких тут чекала їжа , слово потішне і відпочинок. Які отримували постійно і без перерви. Сюди надходили таємні розпорядження , тут розвивається організаційна робота. Перші сутички зіткнень в часи повстання спричинили потребу утворення шпиталю для поранених в Сокалі . Шпиталь цей був утворений при монастирі ОО.Бернардинів , а на її чолі стала Маєвська і попри нещасть особистих , які неї звалились не залишила своєї посади до кінця існування шпиталю , котрий пізніше зі Сокаля поблизу села Валівки( Валявки ) був перенесений .
І дивно та молода 32 літня жінка , не обмежує себе ні в чому , вона дає собі ради з тим шпиталем . Вона вкладає всю свою душу , бажання так сильно працювати , як тільки це можливо цілий час його існування. Багато людей проходить повз її очі , поранені , здорові , ті , які тут переховуються , щоби уникнути переслідування , емісари , люди різних характерів і темпераментів проходячи через цей шпиталь , як в калейдоскопі. І деколи виникали сварки і бійки між ними , але тільки одним поглядом вміла Маєвська їх заспокоїти . Не страх а повага до неї вгамовували збурені неодноразово думки . Молодий керівник повна самовіддачі , падаючи деколи від знесилення , але завжди підтримували її шануючи і поважаючи . А праця була не легкою. Потрібно було до кожного випадку приглядатись , подумати , як прогодувати поранених людей і без перепочинку займатися іншими важливими справами і в день і в ночі приймаючи нові накази і бути посередником в організаційній роботі. Приймалися кур`єри з депешами через будинок шпиталю . З того часу починається співпраця Маєвської з Теофілою Петровською кур`єром Ради Народової а також і з іншими людьми , котрих в праці їхній підтримувала і полегшувала.
Тягар , який носила на своїх плечах був важкий. Дивилась на народну трагедію , дивилась на трагедію тих військових відділів спокійно , як личить тим хто життя своє і душу віддав заради Батьківщини . І з тим роздираючим спокоєм змогла знести смерть своєї старшої дочки Софії , котра простудилась відвідуючи свою матір в шпиталю, захворіла на запалення легенів і попри лікування за два тижні померла. Занесли її до гробу , як сама того хотіла на плечах повстанців , розуміючи історію теперішнього часу. А мама по тій одній єдиній перерві в своїй праці патріотичній повернулася на свій пост до шпиталю , щоби лікувати чужі рани , давати їм допомогу , котрі по таких тяжких боях самі собі не могли дати ради .
Витримала до кінця. А коли повстання занепало , повернулась у затишок домашнього життя , присвячуючи знову суспільній праці. На тому не закінчилася історія зв`язана з повстанням в її житті. Відбилося воно ехом голосним коли в її шопці біля дому знайдено скриню з набоями , які походили з часів повстання. Її зрадив повстанець , котрий колись допомагав ту скриню закопувати , який був з арештований на Буковині , яке його прізвище не відомо.
Проведено обшук , будинок Маєвської був оточений військовими і що характерно , що мешканці Сокаля яким було наказано розкопати землю не виконали наказу. Цей момент є свідченням , що діяльність Маєвської не пішли на марно “ зерна , які були засіяні по між міщан Сокаля дали свої добрі плоди “ . Постановлено Маєвській посеред сурової зими їхати до Львова до воєнного трибуналу.
Повернулась до Сокаля ,обвинувачення були зняті ,повернулась на кілька років , щоб потім поїхати до Львова за ради виховання своєї дочки. Виїжджала прощаючись з жалем , а натовп людей проводжав її аж до пам`ятного хреста що у селі Завишня , тим самим давав довід про прив`язання до неї і розуміння того , кого втрачають . Люди плакали , бо розуміли , що Сокаль втрачає і втратив її . Бо це від`їжджає вірна засадам Клавдинок “Батьківщина , наука , честь “ , вірна громадським обов`язкам , пожертвувала свій дім для міста Сокаля на дитячий будинок школу. Вона давно планувала створення на цих теренах шкільних таких закладів. Ото ж керівництво Сокаля так довго могла користуватись цим дарованим будинком доки там буде працювати нею створена школа і доки нею будуть опікуватися Св. сестри Феліціянки.
Вони , згідно умови в день святої Софії , а саме так носило ім`я новоствореної школи , на пам`ять померлої під час повстання старшої дочки Клари Маєвської, мали бути зі своїми вихованками на могилі померлої.
Місто Сокаль , якому було надана та фундація зобов`язало надати їй 31 жовтня 1869 року звання почесного громадянина . Минали роки , а Клара Маєвська так приховувала ту відзначену заслугу , що навіть внуки не мали можливості бачити цей диплом їй наданого . Глибоко схований знайдено його по її смерті , а це ціна її громадської діяльності і патріотизму , а разом з тим її надзвичайної скромності . Документ цей прочитано цілий згідно оригіналу. Диплом цей написаний на пергаменті оздоблені літери, завірені печатками міста. З верху герба міста Сокаля - Сокіл. По правій і лівій стороні дві акварелі з яких одна нагадує її патріотичну діяльність з епох повстання - це монастир Бернардинів , в котрому розміщувався шпиталь для повстанців , з другої сторони селянин котрий іде за плугом - це образ ілюстрації її діяльності - вона сіє ідеї в душі людей.
В тексті звучить:
До Шановної Пані
Клари Рейгерів Маєвської.
Христос промовив :” ..хто дітей в домі своєму приймає , той мене приймає “ Пані віддала свій дім і серце нашим дітям. Бог Тебе не залишить Син Твій правдивий християнський приймає нас з любов`ю , а дітей і внуків наших на довгі літа зберігаючи в ніколи незгасній пам`яті. Від нас заступників керівника Громади - прийми від імені цілої Громади одноголосну сердечну подяку і дар “ Почесного громадянина “ міста нашого і будемо втішатися тим , яка у нас є спів громадянка.
Видано в Сокалі 31 жовтня 1868 року.
Міхал Олексінскі начальник громади
Антоній Шеліговські радник
Ян Любачевські асесор
Ян Трояновскі асесор
Ян Махалевіч асесор
Покинувши Сокаль за мешкала Маєвська на кілька років у Львові не покидаючи своїх ідей . Будинок її був і на далі полем для соціальної роботи.
Оточена колом сердечних друзів , як Леонія Вілдова , котра була керівником і душею комітету “ наречені Польщі” , який був заснований під впливом вибуху повстання , Олександра Косаковська , Софія Романович , дві братові Сигізмунда і Владислава Рейгерів і жила життям кращим , повним спогадів і надій на майбутнє. Трохи скромніших ніж попередніх розмірів, проводила далі зачату справу в ґрунті патріотизму і філантропії.
Через літа її перебування у Львові багато тих людей з епохи повстання , “ птахів яких з гнізд родинних повикидали ” , знаходило в її домі гостинність , тулилися до неї сідали разом за її стіл , шукали в неї потіхи і порад. З поводу свого здоров`я залишає Маєвська Львів в 1872 році і переїжджає під Перемишль , беручи в держави фільварок : Крухель. Тут кинулась з запалом до роботи у тій самій ролі , як і в Сокалі , в короткому часі стала патронаткою сільського населення в самому Крухелю і околиці.
Крухельський двір пожвавішав , попри те , що віддалений від центру суспільного життя , життям внутрішнім , життям думки і духа польського. Віддали себе на працю з народом такі люди , як Мєчислав Доровські , Аврелій Бобинські , Казимир Товіанскі , Теофіл Ціалковські , Рицерскі , емігранти з Парижа і нові діячі на ниві журналістики , як Любарт Заяцковскі , Юлій Старкел , відвідують з охотою Крухельський двір , в котрому панувала відмінна незвичайна атмосфера . Довгі розмови , дискусії плани при каміні Крухельського двора , або в літній порі на веранді.
Не раз світанок заставав дискутуючих . Не останню роль відігравала сама Маєвська . Знали її цінували всі від найбіднішого селянина до тих ветеранів народної справи , схиляли перед нею свої голови і не одноразово у неї виникали спори і неодноразово вона мирила суперечливі погляди .
В Крухелю мешкаючи вступила Маєвська до “Товариства Св. Вінцента Пауло” створеного в Перемишлю отцем Адамом Сапєжиним з Красічина . Тут ця філантропка , яку полюбив люд Сокальський і Крухельський почала вживати філантропію , вживано у певних рамках хоч не зовсім та , що була в епоху повстання , яку практикувала в Сокалі . Момент вступу до “ “Товариства Св. Вінцента Пауло “ є важливим моментом для Маєвської на майбутнє , бо вона є засновницею такого ж товариства в Коломиї .
В 1878 році видавши дочку за Альберта Ясінського , котрий по втраті родинного маєтку в Королівстві польському після повстання прибув на Галичину і не маючи своєї власної , бере в держави землю в оренду — починає Маєвська невеселу подорож в пошуках хліба в Галичину — по недовгому перебуванню в Старому Селі в повіті Цішановським і в Копані в повіті Перемишлянським прибула з дітьми і внуками на Покуття до Пеценіжина , де її зять в нафтовій галузі дістає посаду у цьому підприємстві Щепановського. Всюди де перебуває залишає за собою пам`ять про найкраще і добре серце. Кілька років вона проживала в Коломиї , куди приїхала зі своєю дочкою зятем і двома внуками і розпочинає нову епоху свого життя присвяченого справі милосердя.
За її ініціативи утворюється там товариство під гаслом “ Св. Вінцента Пауло” котрого була головуючою і душею до останньої хвилини свого життя. Скільки доброго зробила для бідних , які були під опікою товариства , засвідчити це можуть ті хто бачив її такою невтомною , скромною і такою лагідною і повною бажання працювати , засвідчити можуть і ті бідні люди яких вона ратувала від смерті , це також можуть засвідчити десятки дітей сиріт , котрих вона помістила в заклади доброчинні створені нею , в якої ніколи здавалось не згасала її енергія займаної нею посади , засвідчити це можуть родини убогих котрими опікувалась , як головуюча і з котрими ділилася власним куском хліба.
Поважний вік , десятки страждань і ударів особистих не ослабили її життєвої енергії і бажання творити добро. Йшли до неї засмучені і знаходили дивне заспокоєння , знаходили її завжди врівноваженою , спокійною , співчуваючою і милосердною . Загартовувало її життя і навчило зносити терпіння і боротьбу з долею а вона її не шкодувала від ударів.
До останньої хвилини опікувалась соєю мамою , котра померла в 94 році життя , багато часу свого життя посвятила своїм коханим внукам і ніколи їй бракувало сил ні сердечності.
Останньою її справою було створення притулку для людей похилого віку , які вже не могли працювати і бути помічним своїм дітям в Коломиї. А коли було впроваджено в життя цю інституцію. Споруда згоріла , і коли з тривогою думали , як їй повідомити цю вістку , вона сприйняла це спокійно і сказала “то з допомогою Бога почнемо усе з початку” . Час забирав багато сил з праці для добра інших , у неї розпочалась довга і болісна хвороба , яка перетнула пасмо її життя.
Осталась про неї пам`ять в гроні тих , хто її знав любив і цінував , як найкращу Матір , дочку своєї Батьківщини повній милосердя громадянці , яка себе тому посвятила.
Зібрав і надіслав: Ігор Пастухович
^
Адміністратор
-
НОВИНИ СОКАЛЬЩИНИ
