** неофіційна сторінка про м.Сокаль і Сокальський район
Зробити сторіку домашньою
Перейти на головну  - www.sokal.lviv.ua  /Сокаль і Сокальщина/
контактипро нас, про проект
книга гостей
Фотогалерея

Відеокаталог

Нам цікаво знати:



Безкоштовні точки доступу до мережі інтернет від Інтернет та сервіс провайдер

МІНІСТЕРСТВО ДОХОДІВ І ЗБОРІВ УКРАЇНИ

Google


 
 

Сокаль і Сокальщина : новини ::02.03.2021

НОВИНИ СОКАЛЬЩИНИ

    2 березень 2021 року

Пошук в новинах   

освіта

 

СОКАЛЬСЬКА МІСЬКА РАДА
ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
 сесія VIІІ скликання
РІШЕННЯ
  
.0.2021 м. Сокаль №
  
Про відкриття інклюзивних груп
у КЗДО№1 «Калинка» м. Сокаль  


      Керуючись ст.25, 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», відповідно до закону України «Про дошкільну освіту», постанови КМУ від 10.04.2019р. №530 «Про затвердження порядку організації діяльності інклюзивних груп в закладах дошкільної освіти», наказу МОЗ України від 06.02.2015р. №104/52 «Про затвердження порядку комплектування інклюзивних груп у дошкільних навчальних закладах» з метою реалізації права дітей з особливими освітніми потребами освіти за місцем проживання та інтеграції в суспільство,  міська  рада, ─

В И Р І Ш И Л А :

1.Відкрити в КЗДО№1 «Калинка» м.Сокаль  три інклюзивні групи на базі діючих груп.
2.Директору КЗДО№1 «Калинка»  м.Сокаль  Красільчук О.С. привести штатні розписи у відповідність до типових штатних нормативів дошкільного навчального закладу затверджено Наказом МОН від 04.11.2010р. 31055 зареєстрованих в Міністерстві Юстиції України 23.1.2010р. №1157\18452.
3. Видатки на утримання установи здійснювати в межах кошторисних призначень.
4. Контроль за виконанням рішення покласти на постійну комісію з  питань освіти, охорони здоров’я, культури, туризму, історико-культурної спадщини,   молодіжної політики, спорту та соціального захисту.
 
7841734.doc34.doc


Міський голова                                                                               Сергій КАСЯН

^

Міська рада
Сокальська міська рада

здоров'я

Роман Швед про ситуацію в Сокальській ОТГ

Станом на 2 березня за попередню добу по Сокальській ЦРЛ:
▪34 особи протестовані методом ПЛР–тесту;
▪7 осіб госпіталізовані;

21 пацієнт перебуває на стаціонарному лікуванні в ковідному відділенні Сокальської ЦРЛ:
м. Червоноград – 12,
м.Сокаль- 2,
смт.Гірник-1,
м.Соснівка-1,
с.Добрячин-1,
с.Ільковичі-1,
м.Львів -1,
с.Боб՚ятин-1,
с.Поториця-1;


- 4 пацієнти перебувають у відділенні інтенсивної терапії, 1 на апараті ШВЛ;
▪2 пацієнтів виписані з одужанням від COVID-19.

^

дописувач_
.

кримінал

За незаконне зберігання гранати судитимуть жителя Сокальщини

За процесуального керівництва Червоноградської місцевої прокуратури слідчими Відділення поліції № 2 Червоноградського районного відділу поліції
ГУ НП у Львівській області завершено досудове розслідування стосовно місцевого мешканця за підозрою у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.263 КК України (носіння, зберігання, придбання бойових припасів).
Досудовим розслідуванням встановлено, що 35-річний житель району зберігав у власному помешканні бойову наступальну гранату РГД-5.
Наприкінці 2020 року в ході проведення в помешканні зловмисника обшуку працівниками поліції гранату було виявлено та вилучено.
18 лютого 2021 року місцевою прокуратурою обвинувальний акт у кримінальному провадженні скеровано для розгляду в суд.
За координації місцевої прокуратури місцевим відділенням поліції продовжують вживатися заходи щодо виявлення бойових припасів та зброї, що перебуває в незаконному обігу.
Довідково: санкція ч.1 ст.263 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі строком до 7 років.
Примітка: відповідно до ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.


З повагою
Перший заступник керівника
Червоноградської місцевої прокуратури Ярослав Гарасимчук

^

дописувач_
.

історія

Франческа Галамай
Франческа Галамай

Франческа Галамай

В 1885 році у Сокалі народилася Франческа Галамай(1885-1960). Франческа Галамай та її дочка Гелена по чоловікові Ліневська мали невеличке господарством у Сокалі .Під час Другої світової війни вони врятували місцевих євреїв зі сімей Крам, Мальц та Кіндлер, ховаючи їх у схованках над свинарником та під підлогою кухні. До війни в Сокалі проживало 6000 євреїв. 30 вижили, 16 з них завдяки зусиллям  Франчески Галамай.
У листопаді 1942 року Франческа сама запропонувала схованку торговцю худобою Мойші Мальцему та лікареві Давиду Кіндлеру, які разом із сім`ями врятувались втікаючи з гетто. В той час також місце там знайшов Йозеф Крам,маляр із дружиною та сином. Крамові ночами допомагали Галамаяй готувати вночі, не знаючи, навіщо їм потрібно аж стільки їжі вони не знали ,що вони не єдині євреї, яких  Франческа переховувала.Франческа придбала свиней і курей, щоб виправдати перед сусідами , що несе відра з їжею до свинарника ховаючи їжу у відходах. Про всяк випадок вона зробила в місті антисемітські зауваження. Хоча один із сусідів і виявив тих, хто переховується, але він не передав їх німцям. У липні 1944 року в Сокалі закінчилася війна. 19 липня, через 20 місяців, євреї залишили родину Галамай і незабаром залишили Польщу. Вони підтримували з ними зв’язок протягом усіх наступних років .
У 1984 році Франческа Галамай та її дочка були нагороджені медаллю «Праведники народів світу» .У 2009 році вона стала героїнею американського документального фільму «No. 4 на вулиці Діви Марі» та книги «Таємниці моєї матері» Дженні Л. Віттерік .У 2011 році вона отримала нагороду «За сміливість та турботу», яку від її імені отримали її онуки. Відео документального фільму «No 4 на вулиці Діви Марії» тут: https://vimeo.com/80085717

Зі спогадів очевидців, також з фільму « Будинок N4 на вулиці Діви Марії»  так книги «Таємниця моєї матері» стає зрозуміло ,що Франческа і Гелені Галамай мали причину втікати до Польщі,таємничо у ночі ,перейшовши Буг покинути Сокаль.... Франческа Галамай і чолові її оселилися в Німеччині, бо там він влаштувався на роботу механіком. .Її чоловік був українцем, вона полячкою. У них народилося двоє дітей: син Дем’ян  та дочка Гелена. Чоловік Франчески Гамалай вважав, що політика Гітлера була абсолютно правильною. "Гітлер - це рішення всіх проблем Німеччини", - казав він. Він святкував, коли Гітлер став канцлером у 1933 році. Дружина не поділяла політичних захоплень чоловіка. Іхні стосунки ставали все  гіршими і гіршими тому  Франческа вирішує залишити чоловіка. Разом з дітьми покидає Німеччину . За заощаджені гроші Франческа  купляє ферму в Сокалі. Вона веде вдало господарку і торгує яйцями та овочами. Син Дем’ян покидає дім, працює на нафтопереробному заводі ,а донька Гелена влаштовується секретаркою у Казімєжа Ковальського, директора місцевої фабрики одягу. Між заможним деректором фабрики і Геленою зароджуються романтичні стосунки.Мирне  життя йде спокійно та не спішно аж до моменту коли розпочалися відомі вже нам події. Лише нагадаю,що  у Сокалі проживало понад 6000 євреїв. Вціліло 30. З них 16 врятували Гамалаї переховуючи їх на своїй фермі . Так ось ,тепер ще про мало відомий факт з біографі Франчески Галамай. Вільгейм - молодий німецький солдат з числа дислокованих у Сокалі солдатів вермахту .Вільгельма направили йти на Схід. У сльозах він приходить до Галамай і благав Франческу сховати його.Можна по різному оцінювати її поступок ,але факт залишається фактом.Франческа одночасно коли дала прихисток і схрон єврейським сім’ям переховує ще і солдата вермахту.Так пройшли два довгих роки в постійній тривозі. Тим часом з Німеччини надходить перша важлива та обнадійлива інформація  . Гітлер програє, напад на Росію був помилкою, і війна скоро закінчиться.  19 липня 1944 року на вулицях Сокаля з’являється Червона Армія. Для євреїв, які переховувалися з Гамалайовою, це означало кінець двадцятимісячного кошмару. Вони могли покинути свій схрон і розпочати віднова своє життя. А що ж з Вільгельмом ? Росіяни знайшли дизертира і розстріляли німецького солдата, який вижив завдяки Франчесці ,переховуючись майже два роки на фермі Пані Галамай....

До початку Другої світової війни у Сокалі проживало понад 6000 євреїв. Вціліло 30. З них 16 врятували  мати і дочка Франческа і Гелена Галамай. Ви лише уявіть собі переховувати євреїв знаючи ,що за це розстріл на місці без суда та слідства .Мало того неподалік від господарського двору буквально поруч розміщувались кошари вояків вермахту. Для Франчески і Гелени важливим було не походження втікачів, а той факт, що їм загрожує небезпека і що лише вони можуть їм допомогти. Коли в 1939 році німці захопили Польщу у Сокалі, життя все ще було спокійним. За пактом Гітлера зі Сталіном Сокаль знаходиться під радянським впливом, і війна сюди не доходила,Таким чином, незважаючи на війну, життя в Сокалі проходить спокійно, і людей більше турбують мирські та повсякденні справи, ніж злочини нацистів. Однак лише до часу. У 1941 році Гітлер порушує угоду зі Сталіним і нападає на Росію. Перші постріли  (розстріли)лунають на вулицях мирного Сокаля  зі самого ранку першого дня війни,це страти випадкових євреїв . Одного разу Франческа стала свідком страти єврейської жінки на одній із вулиць.Сокаля. До міста прийшла війна. У місті все ще  живуть  поряд українці, поляки та євреї. Сварки немає, але відчувається напруженість між народами. Поляки тримають дистанцію до українців, ті - до поляків, і обидва народи ставляться до євреїв дистанційно. Коли німці 15 жовтня 1942 році створюють Сокальське гетто ізолювавши євреїв Франческа мати Гелени наважується на відчайдушний крок. Оскільки наречений її дочки Гелени має добрі стосунки з німецьким комендантом, вона запрошує його та його дружину на вечерю. Сусіди розносять чутки, що Хамалай співпрацює з німцями. В цей час коли за столом сидів комендант Сокаля Франческа вже ховала свою першу єврейську родину на горищі у свинарнику. Для того, щоб відвернути увагу ще більше, Франческа Галамай виступає з антисемітськими гаслами в громадських місцях і повільно перетворюється на монстра та тою, що співпрацює з німцями в очах своїх сусідів. 27 травня 1943 року,коли гетто було ліквідовано, німці вже розстріляли 3000 євреїв. Ще 3000 відправляються до табору смерті в Белжеці. Близько 30 з 6000 сокальських євреїв врятувались втікаючи з гетто Половина ,16 з них завдяки зусиллям  Франчески та Гелени Галамай ховаючись на фермі .

Франческа Галамай
Франческа Галамай

19 липня 1944 року на вулицях Сокаля з’являється Червона Армія. Для євреїв, які переховувалися у Галамай, це означало кінець двадцятимісячного кошмару. Про Франческа Галамай в Україні  мало говорять. Коли перелічуються списки людей, які допомогли врятувати єврейські сім`ї від знищення, її ім`я з`являється не дуже часто. Забули,мабуть.А малиб пам’ятати ...

^

дописувач_
.

історія

Весілля Івана та Іванни Ляхвацьких
Весілля Івана та Іванни Ляхвацьких

 знову Угнів в Україні (Угнів та угнівчани  в 1951–1965 роках)..............


І єдналися долі…

1951–1953 рр. люди активно з’їжджалися в Угнів з різних куточків України, і кожен віз із собою свої звичаї та обряди. Тут ставали на весільний рушник, тут вінчалися. І тут народжувалися міцні і здорові сім’ї. Ось деякі з них.
Так у 1953 році заїхала в Угнів Солтис Ма¬рія Федорівна із с. Накваша Підкамінського району, а в 1955 році сюди приїхав юнак Особа Дмитро Іванович із с. Підлисся Білокам’янського району. Марія працювала у кістково-туберкульозному санаторію, а Дмитро – у „Прапор ко-муні“, і через два роки, 4 серпня 1957 року, молодята стали на весільний рушник. Вінчалися в Угнівській церкві. Шлюб давав о. Сологуб.
„Весілля проходило окремо: молодий зі своїми гостями вдома, а я зі своїми – у себе вдома  забавлялися, – згадує  Марія  Федорівна
– І тільки надвечір Дмитро прийшов до мене. Весілля продовжувалося і наступного дня. Ще гостили родину і сусідів“.
Подружжя виховало п’ятеро дітей.
У 1954 році приїхала у місто Грик Парасковія із села Кам’янка-Липник Жовківського району, а в 1958 році сюди прибув Глива Григорій із села Шабельня цього ж району. „4 лютого 1959 року ми розписалися, – ділиться спогадами уже літній чоловік. – Весілля у нас не було. Не встигли. Наступного дня мене забрали в армію.“
Виховали двоє дітей.
Нечипоренко Євдокія Олександрівна прибу-ла в Угнів у 1952 році із маленькою донечкою (чоловік загинув на фронті). Тоді ж сюди приїхав на роботу Олійник Володимир Степанович. У березні 1954 року вони розписалися. Весілля теж не було.
Виховали п’ятеро дітей.
16 листопада 1956 року обвінчалися Марія Максимівна Вербова (родом із села Новосілки Томашівського району – Польща) та Григорій Какалюк із села Тяглова Забузького району. Пригадує Марія Максимівна: „Розписувалися ми у міській раді, де головував Потапенко Феодосій Тихонович. Шлюб нам давав о. Сологуб. Із села Тяглова, де жила родина, приїхало до Угнова аж 11 возів з гостями. Падав сильний дощ. Але нам, молодим, було тепло і весело“.
Подружжя виховало дві донечки.
7 лютого 1953 року на весільний рушничок стали Біда Василь Іванович із села Старичі Яворівського району та Федуник Меланія Васи-лівна із села Карова Забузького району
Виховали восьмеро дітей.
12 листопада 1960 року створили сім’ю Бігус Ліда Дмитрівна, корінна угнівчанка, та Крушельницький Роман Афанасійович із села Любенці Стрийського району.
Виховали дві доньки.
8 березня 1959 року створили молоду сім’ю Гойдик Степан Васильович із села Соколики Турківського району та Журакова Любов Михай-лівна із села Остобіж Рава-Руського району. Розписалися в Угнові. Весілля не було.
Виховали четверо синів.
8 березня 1956 року вийшла заміж Задорожна Катерина Дмитрівна зі села Синьковичі Жовківського району за Губені Едварда Йосиповича зі села Комарівка Бродівського району. Згадує Катерина Дмитрівна: „Після весілля відразу ми виїхали в Казахстан на цілинні землі. Повернулися в Угнів через рік“.
Виховали двох синів і дочку.
У 1956 році одружилися Михайло Михайлович Маков’як із села Устіянова Нижньоустріківського району (Польща) та Федуник Марія Максимівна, корінна карівчанка. „Весілля відбувалося у нас за усіма звичаями. Я пішла за невістку, – згадує літня жінка. – Ми виховали двоє дітей“.
У 1959 році створили сім’ю Лис Олександр Іванович та Дужа Ольга Іванівна із сусіднього села Карова. Олександр Іванович – педагог, вчитель української мови та літератури в Угнівській середній школі, а Ольга Іванівна – медпра-цівник, працювала медичною сестрою в лікарні.
Виховали двоє дітей.
1 вересня 1957 року одружилися Кушнір Степан Іванович із села Накваша Бродівського району, куди була виселена родина з села Ульгівок (Польща) та Заставна Дарія Іванівна із села Трійця Заболотівського району Івано-Фран-ківської області (рідне село В’язовниця, що біля Перемишля, Польща). „Весілля, як такого, у нас не було, тільки розписка (найближчі родичі та сусіди). А розписував нас голова міської ради Потапенко Феодосій“,– ділиться спогадами пані Дарія.
Виховали три донечки.
Цюприк Михайло Йосипович із села Низи Забузького району та Воронка Марія Данилівна із села Карова того ж району одружилися в 1959 році.
Виховали четверо дітей.
13 листопада 1958 року створили молоду сім’ю Пігура Пилип Леонтович з Карова та Кушнір Тетяна Іванівна з села Накваша Підкамінського району. Розписувалися в Угнові.
Виховали доньку і сина.
Цього ж 13 листопада 1958 року в Угнівській міській раді скріплювали свій сімейний союз Типа Григорій Іванович та Демчук Марія.
Виховали сина і дочку.
У 1956 році створили сім’ю Мацуляк Андрій Андрійович з-під Бережан Тернопільської об-ласті та Флисник Ксенія Андріївна із села Курники Немирівського району. „Батько був виселений із Перемишлянського району Краківського повіту (Польща), прибув до Угнова у 1956 році. Працював у Белзькому дорожньому управлінні, а мама – домогосподарка“, – розповідає дочка Марія Цапко.
Виховали доньку.
Олійник Іван Іванович із села Устіянова Нижньоустріківського району (Польща) та Голубець Марія Андріївна із села Красноармійське Будьонівського району Донецької області 21 ве-ресня 1954 року стали на весільний рушник. Шлюб брали у сусідньому селі Карові. Марія Андріївна згадує свій пророчий сон напередодні знайомства з майбутнім чоловіком: „Іде по залі¬зничній колії хлопець, якого я бачила серед працівників залізниці. А наступного дня ми познайомилися і незадовго побралися“.
Виховали четверо дітей.
У 1955 році створили сім’ю Луценко Іван Омелянович з пос. Більшовик Олександрійського району Кіровоградської області та Войтківська Любов Василівна з села Смільниця Старосамбірського району.
Виховали двоє дітей.
Проць Володимир Олександрович із села Шабельня Жовківського району та Шидловська Марія Юріївна із села Гончарівка Золочівського району побралися у 1964 році. Весілля було для близьких друзів і родичів.
Виховали сина і дочку.
„Мої батьки Ляхвацький Іван Іванович та Сідельник Іванна Григорівна з’єднали свої долі в 1957 році. Весілля відбулося в Карові. Батько працював в СТ, а мама – у міській раді прибиральницею“, – ділиться спогадами дочка Дем’янович Ольга.
У 1953 році побралися Фарина Микола Михайлович з Кам’янки Липник Жовківського району та Мазур Парасковія Дмитрівна із села Карова. „Батьки приїхали в Угнів із Рави-Руської, – розповідає Мазур Ольга. – Тато Микола працював водієм у лікарні, а мама Парасковія – там же санітаркою“.
„Тато Мирон Якимович і мама Парасковія Михайлівна приїхали в Угнів у 1952 році із Рави- Руської, – розповідає син Ігор Бавол. – Мій тато влаштувався столяром у лікарні, а мама – сані¬таркою“.
Виховали п’ятеро дітей.
Як згадує Бичкар Іван Матвійович родом з села Сліпорід-Іванівка Пирятинського району Полтавської області, приїхав в Угнів у 1958 році після служби в армії і у травні цього ж року став майстром виробничого навчання в Угнівському училищі механізації № 10. Тут зустрів Гагаріну Валентину Павлівну з міста Торопець Калінінградської області, яка працювала медсестрою в кістково-туберкульозному санаторію. 10 грудня 1958 року молоді одружилися.
Виховали двоє дітей.
„Починок Микола Павлович із села Дениски (Польща) приїхав в Угнів із села Мужилів Бережанського району Тернопільської області у 1952 році разом із дружиною Марією Степанівною ро¬дом із села Корчів Забузького району. Батько працював ковалем“, – розповідає син Василь.
„Мій батько Білоус Іван Федорович із села Домашева Забузького району. У 1947 р. був репресований у м. Глазов Удмуртської АРСР на воєнний завод Тут він познайомився з моєю мамою Упольніковою Зоєю Василівною. У 1952 ро-ці вони одружилися. У жовтні 1953 року разом зі мною приїхали в Домашів. Мама влаштувалася бухгалтером в Угнівське СТ, а батько – робітником на залізницю, – ділиться спогадами дочка Голяшева Ольга. – А згодом переїхали в Угнів“.
Виховали двоє дітей.
„Шушняк Микола Юрійович (із села Біньова Турківського району, тепер Польща) та Шушняк Надія Феліксівна (із села Сахни Хмельницької області) приїхали в Угнів одружені в 1960 році зі села Угринів Сокальського району. Мама працювала медсестрою в кістково-туберкульозному санаторію, пізніше – в лікарні, а тато – завгоспом в училищі механізації, пізніше – агрономом в колгоспі“, – згадує дочка Брезовська Галина.
„Мені дідусь розповідав, як він познайомився з бабусею. Запізнили автобус до села. І з Белза до Угринова йшли пішки. Бабуся в знак вдячності подарувала йому вишиту хусточку. А дідусь сприйняв її, як подарунок долі“, – додає внучка Оксана.
Виховали двоє дітей.
„Мої батьки Мазур Михайло Дмитрович і Мазур Анна Атаназівна – виходці з Карова, – згадує дочка Ольга Ковальська. – Побралися у 1948 році. В Угнові тато почав працювати з 1954 року в артілі „34-і роковини Жовтня“ в ковбасному цеху.
Виховали п’ятеро дітей.
„Лосянович Володимир Андрійович приїхав в Угнів з села Потелич Жовківського району у 1956 році. Панчишин Таміла Ананівна із села Жучківці Хмельницької області була направ-лена на роботу в Угнів на посаду завідувача дитячої установи. Тут мої батьки познайомилися і одружилися в 1958 році. Вже разом їздили на цілину“, – розповідає дочка Надія Рибій.
Виховали четверо дітей.
Пригадує Ольга Василівна Чапляк з роду Ільчишинів: „Ми проживали в селі Наново Хирівського району Дрогобицької області. У 1951 році нас виселили у село Вербівку Херсонської області. Мамина сестра жила тут, у сусідньому селі Корчів. І батьки переїхали сюди в 1958 році. В Угнові я зустрілася зі своїм майбутнім чоловіком Чапляком Дмитром Андрійовичем. У 1963 році ми побралися. Спочатку я працювала вихователькою у дитсадку, пізніше – кухарем у лікарні, СТ“.
Виховали двоє дітей.
Розповідає Гето Ярослава Василівна: „Мій майбутній чоловік Гето Олексій Андрійович з села Воля Висоцька Жовківського району приїхав в Угнів у 1951 році. Тут ми познайомилися. 12 серпня 1956 року розписалися, а 17 листопада вінчалися. Шлюб давав о. Сологуб“.
Виховали троє дітей.
У 1951 році в Угнів приїхали Козій Степан Степанович і Чапляк Ольга Андріївна. Він працював в Угнівському СТ, а вона – в кістково-туберкульозному санаторію. У 1952 році вони одружилися.
Виховали четверо дітей.
„Моя мама Мороз Марія Андріївна походить з родини Дмитроца зі села Пшеорськ (Польща) Томашів-Любельської області. Родина була виселена у Запоріжжя. Звідти довелося тікати. Тато Мороз Іван Миколайович теж родом з Польщі. Батьки приїхали в Угнів у 1952 році із с. Лани Пустомитівського району, – ділиться спогадами дочка Галина Зінкевич. – Мама працювала телефоністкою, пізніше – продавцем в училищі, універмазі, а тато – на заправці в училищі“.
„У 1954 році до Угнова приїхало подружжя Петрівських: Роман Петрович та Варвара Василівна із села Підкамінь Бродівського району, куди була виселена родина із рідного села Ульгівок (Польща), – розповідає внучка Мирослава Антонюк. – Дід працював сторожем в училищі, пізніше – в школі, а бабуся була домогосподаркою.
У 1959 році в Угнів приїхали мої батьки Хахула Іван Пилипович та Хахула Марія Романівна. Мама працювала в їдальні училища, пізніше – на пекарні, а тато – різноробочим в кістково-туберкульозному санаторію, пізніше – в училищі“.
Виховали троє дітей.
„Мій тато Музика Дмитро Йосипович із села Забір’я Жовківського району, а мама Олександра Михайлівна із Карова. Батьки оселилися в Угнові одразу після його відкриття, – розповідає дочка Софія Яцковська. – Вони вже були одружені. Мама не працювала, а тато влаштувався в артіль „Прапор комуни“, а потім на залізницю“.
Виховали четверо дітей.
Пригадує син Іван Зінкевич, що його батьки приїхали в Угнів із села Маринова Одеської області, куди вони були вивезені із Устриків (Польща), у 1952 році. Тато працював у житлово-комунальному господарстві при міській раді, а мама – в лікарні.
Виховали троє дітей.
Курівчак Ірина Ільківна із села Порохня Будьоннівського району Сталінської області у 1953 році заїхала в Угнів. Тут познайомилася із Горошком Федором Павловичем. У 1962 році вони обвінчалися.
Виховали двоє дітей.
„Мій батько Білий Сергій Іванович родом з Донецької області. Мама Біла Парасковія Антонівна зі села Діброва Забузького району. У 1940 році родина матері була виселена у Тарутинський район село Красне в Бесарабії. В Угнів приїхали в 1953 році. Батько працював шевцем, а мама виховувала дітей, пізніше – працювала продавцем“, – розповіла дочка Ганна Креховець.
Виховали восьмеро дітей.
Файдор Раїса Григорівна (1928 р. народження), зі слів доньки Жанни Перебійчук, з села Горопаї Любарського району Житомирської області. У 1952 році після закінчення Дрогобицького педінституту мама була направлена на роботу в Угнівську середню школу вчителем математики. Батько Аракельян Артур Іванович із Рави-Руської Жовківського району. Закінчивши Львівський університет, працював вчителем фізики в школі. У 1957 році батьки одружилися.
Виховали двоє дітей.
Як розповіла дочка Дарменко Людмила: „Мій батько Пантелеймон Євменович зі села Бутини Забузького району у 1955 році був направлений на роботу в Угнівське училище механізації сільського господарства № 10. Моя мама Несвячена Марія Данилівна працювала агрономом в колгоспі, пізніше – у кістково-туберкульозному санаторію“.
Виховали двоє дітей.

 

Степан Сокиринський

^

дописувач_
.

RAM counter
додому
написати вебмайстру http://www.sokal.lviv.ua
Всі права застережено 2005
18:16, 3 жовтня 2023 року
При передруці інформації у друкованому або електронному вигляді, посилання на Сокаль і Сокальщина обов'язкове.
Адміністрація порталу не несе відповідальності за зміст рекламних та інформаційних повідомлень і не завжди поділяє погляди авторів публіцистичних матеріалів
+380686916567