|
|
|
 |
Сокаль і Сокальщина : новини ::29.01.2021
 НОВИНИ СОКАЛЬЩИНИ
|
суспільство
СКАРБИ СПАСОВА
БОГДАН КОЗІЙЧУК: «Коли шукав гірлянди, натрапив на сувій, складений в декілька шарів. Відгорнувши його, побачив лик святого у митрі…» У період новорічно-різдвяних свят ми усі віримо в дива. І якщо не чудом, то сенсацією точно, стане знахідка 16-річного Богдана Козійчука, мешканця села Спасів. Під час розмови з хлопцем стало зрозуміло, що він до цього йшов, поступово наближався. А особливо, минулого року, коли певні знаки вказували на те, що диво неодмінно станеться. І воно відбулося в останні дні грудня – Богданові до рук потрапила ікона Івана Милостивого авторства Корнила Устияновича, яку вважали втраченою.
Не лише друзі, а й ті, хто поспілкується з Богданом, скажуть про нього: талановитий, творчий, завзятий, небайдужий, щирий та натхненний. Але усе за порядком. Тож знайомимось:
– Я народився в селі Спасів. Навчався в Спасівській школі до дев`ятого класу, тепер – у Сокальському ліцеї імені Олега Романіва, у випускному класі. Слухач Малої академії наук учнівської молоді. Хоч живу у Спасові, але Тартаків, це теж моя батьківщина - там народився мій тато. Тому історія цих населених пунктів мені особливо близька. Тому «Працюю» екскурсоводом у Тартаківському палаці. Автор та учасник кількох проєктів по Сокалю та Сокальщині.
�� – Впродовж 2019-2020 років ти написав роботу – дослідив унікальність та цінність Спасівської церкви.
�� – Я часто дивився історичні програми та передачі. Років 5 тому почав більше дізнаватися про історію села. Зацікавлення Спасівською церквою почалося після того, як став членом церковного братства. Це був 2017 рік, тоді проводилися ремонтні роботи, у ході яких під церквою виявили людські кістки, деякі інші знахідки.
Моя робота – про унікальність Спасівської церкви, постать першого настоятеля храму отця Тита Ковальського і його внесок у розвиток культури Сокальщини наприкінці ХІХ ст. – на поч. ХХ ст.
На Великодні свята 2020 року я опублікував її на своїй сторінці у фейсбуці і багато людей більше дізналися про нашу церкву. Також я почав отримувати додаткову інформацію, тому свою роботу постійно оновлюю.
Церква мала назву Святого Івана Милостивого і цікава тим, що була одним із найбільших греко-католицьких храмів Сокальщини кінця ХІХ – початку ХХ ст. Будівництво споруди тривало 7 років і 1871 року церква відчинила свої двері парафіянам.
�� – Розкажи, як ти натрапив на ікону Івана Милостивого, слід якої втратився…
�� – Це було під час прикрашання храму і території до Різдва, 30 грудня. Треба було знайти світлові гірлянди, якими підсвічуємо хрест, шопку, ялинки. Поліз за ними на гору складського приміщення. Коли шукав, натрапив на сувій, складений в декілька шарів. Відгорнувши його, побачив лик святого у митрі. Перша думка була, що це святий Миколай. Але коли розгорнув повністю, а полотно має понад півтора метра в довжину і понад метр у ширину, то зауважив внизу корабель і те, що у святого немає ані Євангелії, ані єпископського жезла, як у Миколая Чудотворця. Одразу згадав про ікону Івана Милостивого, про яку писав, коли досліджував нашу церкву. Тоді було небагато інформації, щоправда, мені вдалося дізнатися, що образ в радянські часи переховувала родина Надії Панас, у домі яких проводили підпільні богослужіння. Пані Надія повідомила, що він був переданий отцю Павлу Кремінцю, який на той час був священником у Спасові. Отець мав намір передати реліквію на реставрацію, але після його смерті образ зник. Тому я зазначив у своїй роботі, що теперішнє місцеперебування образу невідоме. Однак я бачив світлину інтер’єру храму, яка зроблена у 1942 році, і там справді цю ікону видно на бічному вівтарі.
А у серпні минулого року натрапив на сайті Збруч (https://zbruc.eu/) на опис зображення цього святого, це був передрук з львівської газети «Діло», яка виходила до 1939 року. Цей допис в мене є на сторінці у ФБ. Відразу порівняв зі знайденою іконою і в мене не було сумніву, що то ікона, яку намалював Корнило Устиянович для нашої церкви у 1888 році. Адже наш храм був збудований як храм Івана Милостивого і до закриття в радянські часи мав таку назву, а вже у 90-х роках минулого століття перейменований на храм св. Йосафата. Заніс полотно до храму, ми його розстелили, зателефонували священнику Андрію Палюху.
Крім цієї ікони я знайшов ще одну. Але вона в гіршому стані, розсипається. Поки що ми її не змогли ідентифікувати, окрім того, що на ній зображено постаті Марії та Ісуса і два ангели. Було вирішено, що обидві ікони після Різдвяних свят відвеземо на реставрацію. Кілька днів Іван Милостивий був виставлений у церкві. І після реставрації він займе місце в храмі, як один з покровителів нашої греко-католицької церкви.
�� – Як сприймаєш той факт, що саме тобі випало віднайти цю ікону?
�� – Можливо, хтось інший, побачивши складений сувій, подумав би, що це просто старий образ, який треба спалити. Тому, вдячний за це Богу.
Думаю, знахідка зацікавить фахівців. Після реставрації ця ікона буде поруч з іншою, не менш відомою, «Ісус розп’ятий» авторства Мартина Яблонського. Гордий з того, що у нас творили такі відомі майстри і ми маємо такі скарби. І те, що Спасів теж може приймати туристів мене приємно тішить.
�� – Якщо вже мова зайшла про туристів: ти вже є популярним екскурсоводом. Що привело тебе у проєкт Тартаків/Tartakiv?
�� – До Тартаківського замку я був небайдужий ще до цього проєкту. Шукаючи в інтернеті інформацію про палац, познайомився з деякими ініціативними людьми і запропонував написати звернення до ЮНЕСКО щодо порятунку цієї пам’ятки архітектури. Десь у той час, коли ми тільки збиралися написати таку петицію, я почув про організацію ревіталізаційного табору у палац. У той період коли він відбувався, я не міг долучитися до участі, хоча дуже хотів. Проте активно спостерігав, що там відбувається. Приїхав на закриття табору. І вже за місяць, у серпні 2019 року провів перші екскурсії.
У 2020 році через пандемію туристичний сезон в Тартакові стартував пізно, а вже у жовтні його треба було завершувати. Але за це час я провів понад 30 екскурсій і про Тартаків дізналося понад 300 людей з різних куточків України і не тільки. На цьому наша діяльність не зупинилася, я запропонував реалізувати новий задум – оголосити літературний конкурс імені Марії Урбанської – останньої власниці палацу і парку в Тартакові. Взяв на себе ношу куратора.
�� – Задоволений результатом?
�� – Чесно кажучи, думали, що роботи на конкурс будуть переважно з Львівської області, адже Львівщина загалом і Сокальщина зокрема багаті на літературні таланти. Але вийшло навпаки, було мало творів від місцевих літераторів, натомість ми отримали твори з інших куточків України, а також з-за кордону. Переможців маємо із Сум, Ганновера (Німеччина) і Забужжя (Сокальщина). У прозі перемогли конкурсанти з Червонограда, Вінницької області і Пембрука (США).
А результати ми оприлюднили 22 грудня, тому що саме у цей день 605 років тому з’явилася перша письмова згадка про Тартаків.
ОТЕЦЬ АНДРІЙ ПАЛЮХ, настоятель храму св. Йосафата у селі Спасів: «Для парафії віднайдений образ є вартістю духовною, а також історичною. І нашим обов`язком є його відновлення»
�� – Образ святого Івана Милостивого, патріарха Олександрійського, знаходився на правому бічному престолі під образом Миколая, оскільки як такого класичного іконостасу в церкві не було. На той час церква була оформлена під римо-католицький стиль.
Церква була чинна як парафіяльна до 1953 року, пізніше священник був заарештований комуністами за співпрацю з УПА і вже з 1962 року церква була закрита повністю.
Коли церкву закривали, люди все, що могли, винесли для зберігання по домівках. Образ Івана Милостивого не такий вже й великий (1,80 м х1,20 м). Довший час він зберігався в сусідський хаті біля церкви. У 1989 році храм відкрили вже як святого священномученика Йосафата, тому що пам`ять Йосафата припадає в той самий день що і Івана Милостивого.
Оскільки церква вже мала ім’я Йосафата, то, можливо, парафіяни не надали важливого значення образу, як історичної пам`ятки нашої парафії. Навіть я не знав про його існування до недавнього моменту. Його вартість для парафії є найперше духовною і також історичною, і нашим обов`язком є відновлення цього образу, чим зараз займається реставраторка пані Оксана Ясинецька. До 25 листопада просили відновити, оскільки цього року буде 150 років церкві, і хочемо, щоб той образ зайняв почесне місце у храмі.
Щодо знайденого образу Івана Милостивого, то він є автентичним і на ньому немає пізніших домальовувань, тобто є рука лише одного майстра, і пізніше його не поправляли.
�� Друкований варіант інтерв’ю - у газеті #Вісник № 1 Нео Радіо - 100.5 FM Червоноград дописувач_.
якщо Ви хочете додати, заперечити чи обговорити напишіть адміністратору: заповніть HTML форму
|
|
