** неофіційна сторінка про м.Сокаль і Сокальський район
Зробити сторіку домашньою
Перейти на головну  - www.sokal.lviv.ua  /Сокаль і Сокальщина/
контактипро нас, про проект
книга гостей
Фотогалерея

Минула доба за менше як 15 хвилин. м.Сокаль
Минула доба
за менше як 15 хвилин.
м.Сокаль


Відеокаталог

Нам цікаво знати:



Безкоштовні точки доступу до мережі інтернет від Інтернет та сервіс провайдер

МІНІСТЕРСТВО ДОХОДІВ І ЗБОРІВ УКРАЇНИ

Google


 
 

Сокаль і Сокальщина : новини ::18.11.2019


НОВИНИ СОКАЛЬЩИНИ

18 листопад 2019 року

Пошук в новинах   

  
історія

Дорогою болю й спогадів

Історія кожної держави починається з історії роду, кожного громадянина, з історії його малої Батьківщини.
Варто згадати про трагедію українських сіл та хуторів, яких тепер не існує, і ніби ніколи не було.Хутір Лиминин і Дубина знаходились на відстані п`яти кілометрів на північний схід від села Хлівчани. Із трьох сторін оточені великим Белзьким лісом.

Колись тут вирувало життя. Щовесни білорожевим цвітом вкривалися яблуні та вишні, а жителі трудилися на полі.

На жаль, нині на цьому місці не залишилося нічого: ні хат, ні садків. Лише поодинокі дерева, наче свідки німі тих далеких страшних подій, стоять посеред поля
У кінці 20-х років ХХ ст. почали заселяти цей куточок Хлівчанської території люди з Нової Кам`янки та Збір`я. В ті часи пани були проінформовані і знали, що їхнє багатство можуть забрати. А тому почали продавати свою землю. Ця територія, ліси та земля належали пану Фіндеру. Землі в цьому місці були дуже родючі, піщані. Тому жителі села Хлівчани не  дуже хотіли, та  й не мали змоги їх купити. До пана Фідера завітав житель із Нової Кам`янки Василь Білута, якому пан запропонував знайти купців на землю в Лиминині. Фіндер пообіцяв Білуті, якщо той допоможе йому в цій справі, віддати п`ять моргів поля задарма
Білута, не гаючи часу, організував своїх земляків, які недавно повернулися із заробітків з Англії, Канади, Америки. Вони мали достатньо грошей і викупили в Фідера поле та ліс.Почалося заселення хуторів Лиминин та Дубина.

З часом у Лиминині налічувалося 35 дворів, в Дубині - 12
Хати будували з дерева, дахи покривали соломою та черепицею. У Лиминині була одна вулиця, з двох сторін якої стояли будівлі. Від  Белзького лісу жили Проць, Федун, Василь Білута, його син Олекса. В Олекси був син Пав, закінчив чотири класи у Хлівчанській школі. Жив у сім`ї Миколи Бігуна. Середню школу закінчив у Львові. Вищу освіту здобув у Москві, там захистив дві десертації: кандидатську та докторську. Став доктором фізико-математичних наук, працював в Академії наук міста Новосибірська. Далі жили Притула, Підчеха,  Петро Олишко (кореспондент)  мав багато літератури, друкарську машинку, Савка Назаровець, Трохим Назаровець, Онуфрій Кулявський, Богдан, Іван і Роман Ляховські, Стах Назаровець, Походенко
У Лиминині був молитовний дім ХВЄ (Християн Віри Євангельської). Просвітерами були Федун і Луць
По сусідству з Лиминином був хутір Дубина. Тут жили Стародуб, Булега, Мазан, Корнило, Войтович та ін
В кінці 30-х років починається активна більшовицька боротьба з заможними селянами. Не обминуло цього лиха і жителі Лиминина і Дубини
Однієї морозної ночі 1940 року у Хлівчани приїхали озброєні солдати.ю Вони будили зі сну людей і розпитували, де знаходяться хутори Лиминин і Дубина. І цієї холодної ночі 10 лютого 1940 року почалося виселення людей на спецпоселення в Іркутську область Росії.
Жителі мирно спали в своїх теплих оселях. Розбудив мирний соннесамовитий гавкіт собак, які зустріли непроханих гостей. Сонні люди, не розуміючи чому їх тривожать серед ночі, повільно виходили із теплих домівок. Почувши вигуки московською мовою, зрозуміли, що їх чекає. Наказ непроханих гостей був такий - негайно запрягати коней в сани і жителям, які підлягають виселенню, їхати до залізничної станції "Зелена", де на них чекає товарний потяг. Станція знаходилась між Рава-Руською та Угновом. Непроханці наголосили, що проживати в рідних місцях вони вже не мають права. Така звістка приголомшила людей. У Лиминині вночі чутно пплач жінок, дітей, гавкіт собак, лайливі вигуки чужинців. На роздуми не було часу. Люди збирають найнеобхідніші речі, покидають рідні оселі, прощаються і під пильним озброєним конвоєм їдуть у незвідану даль - сибірський край.

У цю морозну ніч у Хлівчанах чули плач жінок, дітей, поскрипування саней, вигуки солдат. Їх везли лісом, полем, через села Тяглів, Воронів, Домашів, Карів до станції "Зелена". Під виселення попали: Катерина Ляховська, Ганна Ляховська, Іван Ляховський, Марія Мазан, Василь Назаровець, Григорій Назаровець, Євстахій Назаровець,Юхимія Назаровець, Сава Назаровець.

Їх гнали х рідної землі, а за ними залишалися дорогі серцю садки, оселі, криниці з джерельною водою.

Дорога в Сибір була важкою і тривала майже два місяці. Товарний потяг був заповнений людьми із Західної України, яких везли в неосяжні простори Себіру. Дорогою люди хворіли, не давали їм навіть води. Померлих у вагонах конвоїри викидали в тайгу, на яких чекали голодні звірі. Жителів Лиминина завезли в Іркутську область.Чоловіки працювали на лісоплаві на річці Ія, а жінки - на фермах.

Це страшна сторінка в житті наших односельчан, в житті українців.

Повернулись в Лиминин в 1947 році,звичайно, хто вижив в нлюдських умовах.

Під час війни в 1941-45 рр. деякі господарі, яких не вивезли в Сибір, переховували жовківських євреїв.У свій час євреї переховувалися у  лісі в урочищі Кавє. Тут вони мали свої криївки. Серед євреїв були лікарі, які надавали медичну допомогу воякам УПА. Криївки воїнів УПА  були в Белзькому лісі і в урочищі Мазерні (Романівський ліс). Жителі Лиминина забезпечували вояків УПА продуктами харчування, одягом. Після війни часто навідувались на хутори представники влади Рава-Руського району, які під неослабленим контролем тримали Лиминин та Дубину. Владу непокоїли зв`язки воїнів УПА з жителями хуторів. Майже кожної ночі навідувались сюди прикордонники, щоб виявити та  захопити вояків УПА.

У 1948 році в ночі стався такий кумедний, одночасно й трагічний випадок. Прикордонники двох застав - Домашівської та Низівської, не узгодивши своїх дій між собою, вирушили на хутірю Перебуваючи у засаді, солдати однієї застави прийняли солдатів іншої за воїнів УПА. Почалася стрілянина, яка тривала до того часу, доки в небо не злетіла ракета. Побачивши ракету, прикордонники припинили стрілянину, бо зрозуміли, що б`ються між собою. В результаті перестрілки були вбиті і поранені солдати застав.

 У 1950  році в період завершення колективізації жителів цих хуторів хочуть перевезти в Хлівчани.

Дехто погодився, а більшість вивезли в Запорізьку область примусово.

І так весною 1950 року завмерло життя на хуторі Лиминин та Дубина. Різна доля спіткала хуторян. Хтось не повернувся, інші проживають у Тяглові, Низах, Белзі, Червонограді, Львові.

У народі говорять, що нема пташки, яка не ліпить свого гнізда. Чому ж тоді у жителів хутора відібрали отчі пороги?

Лише одинока груша, розлогі верби, зарості бузку край дороги нагадують про колишнє поселення.

І розповідають старожили своїм дітям, внукам, правнукам про своє коріння, яке бере початок з хутора Лиминин, що розкинувся серед розкішної природи.

Така ж трагічна доля спіткала жителів хутора Луцьки, який знаходився від Лиминина на відстані трьох кілометрів. Енкаведисти спалили його 12 лютого 1945 року.

На хуторі було 11 хат, жителі надавали допомогу воїнам УПА. Тут відбулися великі бої. Карателі вщент спалили Луцьки. Лище чорні комини довгий час нагадували, що тут жили люди. А вціліла смерека серед поля - єдиний свідок цих подій. Не будьмо байдужими до нашого історичного минулого, не даймо згасити в пам`яті наших поколінь імена тих, хто поклав життя за свою державу, за її незалежність.

Пам`ятаймо!

За спогадами старожилів Миколи Бігуна, Ганни Ляховської підготува Степан Хомин житель с.Хлівчани

Голос з-над Бугу №48 (3311) від 14.11.2019

Газета
"Голос з-над Бугу"

якщо Ви хочете додати, заперечити чи обговорити
напишіть адміністратору: заповніть HTML форму

RAM counter
додому
написати вебмайстру http://www.sokal.lviv.ua
Всі права застережено 2005
04:14, 13 грудня 2019 року
При передруці інформації у друкованому або електронному вигляді, посилання на Сокаль і Сокальщина обов'язкове.
Адміністрація порталу не несе відповідальності за зміст рекламних та інформаційних повідомлень і не завжди поділяє погляди авторів публіцистичних матеріалів
8-066-37-90-464