** неофіційна сторінка про м.Сокаль і Сокальський район
Зробити сторіку домашньою
Перейти на головну  - www.sokal.lviv.ua  /Сокаль і Сокальщина/
контактипро нас, про проект
книга гостей
Фотогалерея

Минула доба за менше як 15 хвилин. м.Сокаль
Минула доба
за менше як 15 хвилин.
м.Сокаль


Відеокаталог

Нам цікаво знати:



Безкоштовні точки доступу до мережі інтернет від Інтернет та сервіс провайдер

МІНІСТЕРСТВО ДОХОДІВ І ЗБОРІВ УКРАЇНИ

Google


 
 

Сокаль і Сокальщина : новини ::05.02.2018


НОВИНИ СОКАЛЬЩИНИ

5 лютий 2018 року

Пошук в новинах   

  
суспільство

ТАКЕ БАЖАНЕ СЛОВО «МАМА»…

о. Андрій Дутчак: «Для Бога нема нічого неможливого.…»

Ми любимо повторювати, що чужих дітей не буває… Але як часто слова розходяться з ділами! Жити в домашній обстановці і не бачити жахів дитячих інтернатів, не чути сирітських плачів за мамою – як це комфортно! Ці діти не винні, що народились в неблагополучних родинах, вони не обирали собі таку долю. І от ще на початку року на столичному рівні з`явились розпорядження, суть яких полягала в тому, щоб унеможливити потрапляння дітей з неблагополучних родин в інтернат. Відповідно до рішень спеціальних комісій в батьків, які неналежно виконували свої обов’язки, відбиралися діти. І щоб вони не потрапили в інтернат, держава запропонувала створити патронажні сім`ї. На жаль, жителі Надбужанщини, за словами директора Сокальського районного центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді Олександра Міщука, не виявили такого бажання. Чудовій ідеї, як не прикро, так і не судилось реалізуватись. І є на те багато причин: наша бідність, неготовність до таких кроків, нерозуміння відповідальності за прийняте рішення, ба, і просто байдужість. Але ж діти і справді чужими не бувають! І лелеки тепер не всім батькам дітей приносять. Проте за великі гроші радість батьківства нині можна замовити в медиків. Цікаво, що про це думають служителі Церкви? На цю тему продовження попередньої розмови з священиком катедрального храму св. ап. Петра і Павла м. Сокаль о. Андрієм ДУТЧАКОМ.

– На мою думку, створення патронажних родин - це не зовсім правильний підхід, бо ми сприймаємо дитину, як споживацьку річ, пробачте за порівняння, начебто купуємо собачку, яка не підійшла, і яку віддаємо потім назад. Забуваємо, що дитина – це особа, яка заслуговує на належне і правильне, гідне ставлення.

– Але хіба не корисно сім`ям, які ніколи не мали власних дітей поспілкуватись з чужими, побувати в інтернаті і перейнятись проблемами дітей, які потребують батьківської ласки?

– Але хто враховує почуття дитини? Чи не почувається вона якоюсь піддослідною? Вона знає, що не має перспективи на нормальну родину. Можливо, її і візьмуть в сім`ю, але на ній експериментують свої особисті почуття. Не надто розумію, навіщо вводяться такі проекти. Я завжди наголошую, що в нас таке споживацьке ставлення до дитини, починаючи від моменту її зачаття і до повноліття. Дитина має право на повноцінну сім`ю, родину, і якщо їй це наставництво нічого не дає, то навіщо взагалі топтатись на її почуттях, виробляючи якийсь свій особистий досвід?

– Так, можливо, це не найкращий варіант для дитини тимчасово перебути скрутний час, поки її біологічні батьки схаменуться, візьмуться за голову. Але щоб унеможливити попадання в інтернат дитини, позбавленої батьківської опіки, вона потрапить в патронажну родину. Як на мене, це добра ідея на державному рівні.

– На мою ж думку, держава має думати, щоб не було таких неблагополучних сімей, і якомога менше таких випадків. Треба щоб люди жили і відчували себе захищеними, а якщо дитина в родині зростає в непевності, в настороженості, що її завтра передадуть в іншу родину, то така дитина буде невпевненою у собі і в майбутньому. Вона почуватиметься зрадженою, в тому числі і державою. Або треба створити належні умови перебування в дитячих будинках, або щоб діти знали точно, що підуть в родини, де їх не зрадять.

– Створити в будинках-інтернатах прийнятні умови, наближені до сімейних, було б ідеально. Але ми і досі сповідуємо пострадянську систему мислення, де до дітей з інтернату ставились як до покидьків. От навіть сьогоднішня статистика вражає! Лише один відсоток таких дітей поступає у вищі навчальні заклади. Чому? Невже ці діти – неуки, чи бракує педагогів, які б змогли дати їм потрібні знання? Діти, не витримуючи знущання в інтернатах, не бачачи жодних перспектив після закінчення школи, накладають на себе руки!

– От власне для мене прикладом є дитячий будинок сімейного типу в Цеблові, котрим опікуються монахині зі Згромадження сестер святого Йосифа. Там сестри-монахині виховують покинутих дітей, але що мене вражає: дитина, звертаючись до монахині, називає її мамою! Це є середовище, де формується особистість дитини, і там є все, що їй потрібно. Цього потребують і наші дитбудинки, потрібно створити такі умови, щоб вихователька стала для дітей мамою. Оце і є та рушійна сила, якої нині не вистачає нам. Бо в сьогоднішніх дитбудинках діти просто перебувають, щоб піти вчитися далі кудись. І все…

– І найприкріше те, що такі діти абсолютно не пристосовані до реалій життя, не мають жодних навичок спілкування зі світом, не знають простих побутових речей.

– Так, але найстрашніше є те, що в таких дітей формується споживацький світогляд. І оцей будинок в Цеблові – це абсолютно протилежна модель, коли діти виховуються в родині. Я мав можливість спілкуватись з двома дітьми, і чув, як вони називали монахинь «мамою», не формально, а вкладаючи правдиве значення цього слова. І це велика праця цих сестер, що дитина довірилась і промовила «мама».

– А що робити бездітним парам, які так прагнуть почути слово «мама»? Нині чимало сімей зважуються на штучне запліднення. Та й реклами не бракує зі ЗМІ, яка гарантує бездітним родинам радість батьківства.

– Щодо штучного запліднення, то Церква, якби це не було дивно, але при певних обставинах допускає такий варіант народження дитини. Але найперша умова - це має відбуватись лише в подружній парі. Виключається третя особа, сурогатна матір або донор. І, найголовніше, процес не повинен замінити природний спосіб зачаття дитини. Медицина лише допомагає в процесі зачаття дитини, стимулює процес запліднення.

– Але в жодному разі не в пробірці?

– Так! Екстракорпоральне, тобто, в пробірці – виключається! Тому що це повністю спотворює природний процес зачаття дитини.

– Тобто коли готові ембріони підсаджують в організм матері – це неприпустимо з точки зору Церкви?

– Коли мова йде про підсаджені ембріони, то Церква взагалі таке навіть не обговорює, бо коли обирають найкращий ембріон, ніхто не задумується, що трапиться з іншими, цього вже нікого не цікавить. І в цьому проблема, бо немає розуміння, що ембріон – це вже особа. Можливо не в такій біологічній формі, як звикли бачити, але це вже є людина, в ній розвивається людська особистість. А потім непотрібні ембріони знищують, або на них проводяться наукові досліди. І Церква цього ніколи не буде сприймати.

– Не раз чула історії, коли бездітним сімейним парам ставили діагноз безпліддя, і коли вони для дітей-сиріт ставали батьками, а потім в них народжувались власні діти.

– Є багато таких свідчень, коли батьки, які втратили чи не мали дітей, молилися і траплялось чудо! Для Бога нема нічого неможливого. Але це вже залежить від самих батьків, їхньої віри. Ми не довіряємо Йому до кінця, і це питання до нас, а не до Бога. Причина в нашій неналежній шкалі цінностей. Бо інколи те, що важливе для нас, для Бога є ніщо.

– А люди, які зважились на штучне запліднення, повинні просити Боже благословення?

– Звичайно! При будь-яких обставинах, у важливі моменти свого життя, чи то шлюб, зачаття, народження дитини, ми маємо просити благословення в священика.

– Але, судячи з коментарів у соцмережі щодо штучного запліднення, у мене склалася думка, що не всі священики дають благословення. Є такі, які поділяють погляди сучасної медицини і все-таки благословляють бездітні пари на такі кроки.

– Медицина йде вперед і, можливо, в деякі мірі священики не встигають отримувати інформацію. Але найважливіше, про що треба пам’ятати: те, що буде корисним і потрібним для людини, Церква ніколи не відкине. Але коли говоримо про дитину «в пробірці», то вона вже відрізняється від тих дітей, яких зачали в природний спосіб. Вона тоді не стає творінням рук Божих, а творінням рук людських.

– От про що варто пам’ятати усім: є Божественна логіка речей, а є людська…

– Про це і мова: Бог міг створити людину в інший спосіб, але Він хотів, щоб це була співпраця між жінкою і чоловіком, людиною і Богом. І він хоче, щоб ця співпраця завжди зберігалась. Але ми чомусь стараємось замінити присутність Бога своїм, начебто великим, але насправді обмеженим розумом.

І що можна очікувати від розуму, коли він ніяк не може вибратись із лабіринтів людської логіки? Коли в сучасної людини інколи закрадаються думки, якщо Бог створив мене, то хто створив Бога? А збагнути, що Його ніхто не створював, буває, ой, як важко, як і прийняти Його волю, що чомусь одні батьки мають дітей, а інші поневіряються по медиках, бабках-знахарках. І ніхто не в силі допомогти! Але Господь – альфа і омега нашого життя, це основа абсолютної віри. А віра – це благодать Божа, хто просить, той і отримує. Хтось з великих сказав, що «не Бог єсть в цьому світі, але світ в нім, як сніп в стозі». Скільки великої мудрості в цій коротенькій фразі…

Ірина СЛАВЧАНИК.

часопис "Голос з-над Бугу"

 

Газета
"Голос з-над Бугу"

якщо Ви хочете додати, заперечити чи обговорити
напишіть адміністратору: заповніть HTML форму

RAM counter
додому
написати вебмайстру http://www.sokal.lviv.ua
Всі права застережено 2005
15:40, 16 жовтня 2018 року
При передруці інформації у друкованому або електронному вигляді, посилання на Сокаль і Сокальщина обов'язкове.
Адміністрація порталу не несе відповідальності за зміст рекламних та інформаційних повідомлень і не завжди поділяє погляди авторів публіцистичних матеріалів
8-066-37-90-464