культура
Праправнук Шевченка в Сокалі
У середині червня у родини Любові та Дмитра Мельничуків з Сокаля гостював праправнук Шевченка по брату Йосипу Микола Лисенко з дружиною Галиною та ученицею Оксаною Сивак. Разом вони завітали у музей «Людина. Земля. Всесвіт», де їх гостинно зустрів директор музею, сокальський митець Анатолій Покотюк. Він, як з`ясувалося, знайомий з Миколою Павловичем ще з 1976-го.
Старший науковий співробітник музею Наталія Покотюк провела екскурсію, розповіла як пан Анатолій створював перші роботи, зокрема, зупинилася на історії1 створення Сокальської, Тартаківської, Белзької Матері Божої. Адже недарма експозиція носить назву - Пантеон Матері Божої. У залах панує особлива аура - спокою, умиротворення, духовності. Анатолій Покотюк втілює свій дар у мистецтві різьби та інтарсії. Гості захоплено оглядали роботи. Звичайно, особливу увагу привернула Шевченківська кімната, де є найменший «Кобзар» у світі та портрет молодого Т. Г. Шевченка київського художника Володимира Козара. На почесному місці серед експонатів і лист самого Миколи Лисенка до Анатолія Покотюка.
М. Лисенко напрочуд схожий на свого знаменитого предка: погляд, чоло, ніс, підборіддя, вуса, дрібні риси, залисина. До того ж живе він в тому ж селі Кирилівці на Черкащині, яке давно перейменували на Шевченкове.
Як відомо, прямих нащадків у Т. Г. Шевченка не було. Натомість його рідні брати і сестри Катерина, Йосип, Микита, Ярина мали дітей. Микола Павлович, який веде свою лінію від Йосипа, є один з небагатьох родичів, що складає четверте покоління найближчих нащадків поета. Чоловік каже, що ніколи не користувався тим, що він близький родич славного українського Кобзаря. Натомість, це зобов`язувало бути гідним його на щадком, рівнятися на людей з великої літери та справжніх патріотів, зокрема, на диктора українського національного радіо Петра Бойка, який нещодавно вперше в історії України записав «Кобзар», що користується великою популярність серед слухачів. І скромно додав: «Я стараюся, як можу, менше грішити, бо всі ми грішні».
Дружина пана Миколи - Галина Федорівна працює вчителем у школі для обдарованих дітей, яку створила Ніна Терещенко на Шевченковій землі. Тут все переповнене духом української культури, мистецтва.
За фахом пан Микола - інженер-механік харчових виробництв, а за покликанням душі і серця - творча натура.
- Так вже трапилося, що я поставив перед собою дуже нелегке завдання - вивчити і дослідити сімейне генеалогічне древо роду Шевченків, до якого належить і український геній Тарас. Цією працею займаюся понад ЗО років. На сьогоднішній день вона майже закінчена. Генеалогічна схема має розмір десь від п`яти метрів в довжину і до 3-х метрів у висоту. Нині нащадків славетної родини налічується 1008 осіб. Думаю, що ця моя робо та буде цікавою не тільки для працівників музею, але й для освітніх закладів. Вважаю, що кожна родина повинна знати свій родовід, щоб нащадки баЧИЛИ ЗВІДКИ ПОХОдИТЬ ЇХНЄ коріННЯ .Ця моя праця є прямим відгуком на послання Т. Г. Шевченка «І мертвим, і живим, і ненародженим землякам мо їм...». Я це зробив, і думаю, що якщо спонсори знайдуться, то на двохсотріччя Тараса Григоровича Шевченка зроблю такий подарунок, -розповів чоловік.
На жаль, п. Микола не відчуває з боку держави зацікавленості у такому виданні.
З поезій Шевченка йому найближчі до серця ліричні твори, які заставляють задуматися про життя, для чого ми послані на цей світ, яка наша місія, і що ми зробили для цього і нашої України.
У роду Шевченків було багато здібних і талановитих людей, які працюють у різних галузях. Це художники - Ефотій Красицький, Яків Шевченко, Валерій Красицький, кандидат мистецтвознавства Київського державного університету дизайну, нащадок по брату Микиті - Микола Лихошва. Пись менники і поети -Дмитро Красицький, Олександр Відоменко - шевченкознавець, який видав сім книг. Мешкає у Хмельницьку. Поет і художник В`ячеслав Шевченко зробив переклад творів Шевченка на російську. Та книжку, на жаль, не видали. У Москві жив академік Людвіг Боярський та інші.
Микола Лисенко - цікавий співбесідник, який захоплює своєю щирістю та добротою. Він охоче відповідав на запитання, розповідав про наболіле, вважає, що садиба Т. Г. Шевченка у Шевченковому - сакральне місце для українців. І кожен повинен побувати там, як і у Каневі на Чернечій горі: Ми просто не маємо права не виконувати його заповіт, а він просив «не забудьте мене пом`янути». Кожна людина, яка там побувала, відчуває приплив сил, які невідомо звідки беруться. Як правило, ці відві дини не є останніми. Люди знову і знову приїжджають на цю святу землю, де у свій час ходив «мали ми босими ногами» маленький Тарас, помилуватися ставком та краєвидами його. Для нащадків славної родини уже стало традицією збиратися у Каневі, щоб пом`янути свого славетного родича за християнським звичаєм.
Микола Лисенко відзначив, що уже втретє на Сокальщині. А у 1995 році запросила його сюди міська влада на відкриття пам`ятника Т. Г. Шевчен ку. І він мав честь бути присутнім на цьому святі.
- У Вас чисте, тихе містечко, - сказав гість. -І я щасливий, що Бог послав мені таких друзів - Дмитра Мельничука та Анатолія Покотюка. Остан ній, зокрема, доклав чимало праці та творчості, щоб відтворити духовні цінності і пов`язати з нашими реаліями життя. А. Покотюк - людина дуже творча.
А його дружина Галина додала: «Мене вразила гостинністю родина, до якої ми приїхали, а тут, у музеї, відчула особливу ауру духовності і мені здається, що пан Покотюк через свої творчі роботи допомагає запалити у душах людей вогник любові до всього українського та розвиває гордість за українське».
18 червня 2010 р. Любов ПУЗИЧ.
Газета
"Голос з-над Бугу"
якщо Ви хочете додати, заперечити чи обговорити напишіть адміністратору: заповніть
HTML форму
НОВИНИ СОКАЛЬЩИНИ
