** неофіційна сторінка про м.Сокаль і Сокальський район
Зробити сторіку домашньою
Перейти на головну  - www.sokal.lviv.ua  /Сокаль і Сокальщина/
контактипро нас, про проект
книга гостей
Фотогалерея

Минула доба за менше як 15 хвилин. м.Сокаль
Минула доба
за менше як 25 хвилин.
м.Сокаль


Відеокаталог

Нам цікаво знати:



Безкоштовні точки доступу до мережі інтернет від Інтернет та сервіс провайдер

МІНІСТЕРСТВО ДОХОДІВ І ЗБОРІВ УКРАЇНИ

Google


 
 

Сокаль і Сокальщина : новини ::22.08.2009


НОВИНИ СОКАЛЬЩИНИ

22 серпень 2009 року

Пошук в новинах   

  
історія

ЛИШ ЗА ТЕ, ЩО БУЛИ УКРАЇНЦЯМИ


...Дев`ятирічна Галина, притулившись до мурів пивниці, з жахом спостерігала, що робилось у хаті та на подвір`ї. А там по-сатанинськи катували її найрідніших людей, лунали постріли, автоматна черга Криків не чула. Правда, застогнала, коли побачила, як сестричку Роману, котра спочатку ховалась з нею, а потім побігла до хати, перепинили поляки, завели у стодолу і звідти почувся вистріл Крик розпачу вирвався з грудей, коли побачила, як хтось, можливо, мама пересадила п`ятирічного Йосифа через вікно на двір, щоб врятувався, але братик потрапив у руки поляків, вони штиком закололи його. У цей страшний день 28 березня 1945 року дев’ятирічна Галина Дацьків, мешканка Нового Двору, стала круглою сиротою.


А до цього часу у роботящій, заможній родині був мир і спокій Тут мешкали дідусь Семен, бабуся Марія, їх дочка Юлія, син Павло з дружиною Анною і дітьми — Романою. Галиною і Йосифом Дідусь Семен побував в Америці на заробітках, отож хату перекрили бляхою, збудували просторі стодолу і хлів, купили десять моргів поля Ото, аби Бог здоров`я дав. то лише живи і господарюй


У Новому Дворі, коло оселі Дацьків, побудувалися ще дві родини. З одного боку стояла хата Котів Павла і Ольги, котрі мали восьмирічну Катерину і чекали на народження другої дитини. З іншого — мешкала Стефанія Кулинич. Новий Двір був по сусідству з селом Маджарки. Саме у ньому створили боївку Української народної самооборони в складі 14 осіб, командиром був Сокіл. Ось спогади очевидця подій Володимира Геруса: «З 27 на 28 березня нас усіх зібрали в Боратині на цвинтарі. Прийшли хлопці з Боратина, Клюсова, Нового Двору, Вільки, Добрячина і Маджарок Уах було 14 Командир відтинка сказав, що розвідка донесла — буде наступ польських загонів на Боратин, почнеться з Белза, Кристинополя і Забужжя. До нас, маджарців, сказав «А ви, хлопці, повертайте у своє село, бо поляки хочуть спалити й Маджарки». І ми повернули в село, розмістились в стодолах на краю села»


Вранці, 28 березня, поляки посунули на Маджарки. Сигналом їх приходу став підпал хати Павла Кота та стодоли Стефанії Кулинич з Нового Двору. В хаті якраз була дружина Павла Ольга, яка мало от-от родити, з донькою Катрусею, а чоловік пішов за повитухою. Їм вдалося вискочити з палаючої хати і вони подалися на залізничну станцію шукати Павла. А поляки поїхали у Маджарки і повністю спопелили село Правда, багатьом жителям вдалося врятуватися, бо їх заздалегідь повідомили про акцію, й ті втекли до Борятина і Добрячина. Коли ж поляки вертали назад, біля хати Дацьків хтось вистрілив і поранив чи забив поляка Можливо тут переховувались українські повстанці. Поляки буцім поїхали, але незадовго вернулися назад. Зазнавши поразки в Маджарках, вони шукали помсти, хотіли крові. Коли мама Галини виглянула у вікно, то побачила фіру з поляками і сказала: «То вже їдуть до нас» Вона встигла випхнути з хати дочок А поляки зігнали у їх помешкання, Стефанію Кулинич і родину Котів, що саме поверталася зі станції Озброєні автоматами і карабінами польські штурмовики вдерлися до хати і там вчинили страшне побоїще Коли постріли стихли, то карателі підпалили хату і стодолу, щоб вогонь поглинув сліди того страшного злочину. Романа, котру куля лише черкнула, отямилася і кинулась втікати, за нею побігла Галина Ззаду чулися постріли... Нині пані Галині Поцілуйко (Дацьків) 75 літ  й тепер гіркі сльози котяться з її очей, коли вона пригадує ту страшну трагедію...    Добрі люди зібрали кісточки замордованих, спалених людей, дітей і ненародженого дитятка і поховали всіх на старому цвинтарі у Червонограді. Шкода, що якісь вандали пошкодили надгробний пам`ятник на могилі.


Галину і Роману пригріла родина, правда остання після перенесених страхіть залишилась інвалідом і її вже нині нема в живих. А зранене серце лані Галини болить і сьогодні. За своє життя багато наробилася: в ланці, на фермі, на звірогосподарстві. Має велику дружню родину, трьох синів — Павла, Михайла, Романа. Пестить дев`ять внуків і дочекалася правнучку. Радість матері і бабусі. «За мої страждання, терпіння, сирітство Бог обдарував сином священиком», — з радістю промовляє мама. її син о. Павло служить в автокефальній праволавній церкві у Червонограді.


На оптимістичній, життєрадісній юті закінчилася наша сумна мандрівка крізь спомин. Лиш наостанок пані Галина з гіркотою додала: «Вони нас нищили, вбивали, знущалися лише за те, що були ми українцями».



Оксана ПРОЦЬ.


21 серпня 2009 року



Газета
"Голос з-над Бугу"

якщо Ви хочете додати, заперечити чи обговорити
напишіть адміністратору: заповніть HTML форму

RAM counter
додому
написати вебмайстру http://www.sokal.lviv.ua
Всі права застережено 2005
20:01, 9 липня 2020 року
При передруці інформації у друкованому або електронному вигляді, посилання на Сокаль і Сокальщина обов'язкове.
Адміністрація порталу не несе відповідальності за зміст рекламних та інформаційних повідомлень і не завжди поділяє погляди авторів публіцистичних матеріалів
8-066-37-90-464