РОДИСЯ ВОЛЕ
*
1
На пам’ять трагічної ночі у Вільнюсі, коли полягли литовці під гусеницями бетеерів в січні 1990 р.
О, Литво, спішу тобі вклонитись,
Що вчасно стала ворожищів бити,
За тебе радий, вся душа в вогні,
Що Москві ломиш лапища брудні.
„Омон” у Вільнюс Горбачов послав
І проливав невинну людську кров, -
Під бетеерами литовці полягли,
Та москалі їх не перемогли.
Нерівний бій у Вільнюсі гримів.
Звільнявся люд з червоних пазурів,
І горбачовський похитнувсь режим
Перед литовським опором живим.
Дзвони гудуть і квітнуть прапори
Трьохбарвні, що піднялись догори,
І міріади свіч в руках горять,
І гімн звучить, як Божа благодать.
2
Віками нищила й дере тепер
Литву і Україну – двох сестер –
Руйнівна сила лютої сестри,
Що насила на нас свої вітри,
Литво, будь в Божій ласці на віки,
Твій шлях із нашим надто був гірким,
А хочу, мрію, прагну всім єством,
Щоб не були ми більш під батогом.
Вставай, прямуй до сонячних заграв,
Скидай ярмо, до волі йди, бо прав
Людських, святих потрібно нам усім, -
На вівтар гідності серця несім.
Глумивсь над нами кат з Кремля, вбивав,
Вивозив села, тюрми напихав,
Нас тлумили по тундрах, як могли, -
Манкуртів з нас зробити не змогли.
Ми вижили. В душі і тілі гарт.
За волю вольну сміло йдім на старт!
Ще трохи болю й радісна сльоза
Нас, змучених, обмиє, як гроза.
3
Не думалось, що буде стільки див,
Як комунізм ще привидом бродив,
Тепер від крові весь червоний став, -
Її з півсвіту в себе усмоктав.
Він людожер і крові лиш хотів,
Тебе, Литво, і Україну їв.
До всіх країн оте зло поповзло,
Убивче поновивши ремесло.
Народні кожум’яки вже встають,
Вони його, огидного, зімнуть,
І сонце із-за хмарищ вікових
Зігріє ласкою усіх живих.
За твою волю й нашу волю теж
Ми йдем давно крізь вогниво пожеж,
А скільки впало відданих людей,
Що не зреклись державницьких ідей.
Тяжкий вже дуже в нас з тобою шлях:
Герої мерли в тюрмах, в Соловках,
Сини, онуки, дочки і батьки.
Багато сліз пролилося гірких.
Повік, нащадку, того не забудь:
Литовських бід, Биківні, Лазу, Крут,
І в тридцять третім голоду та мук,
Де сталінізм морив нас, як павук.
То хай тепер наступить та пора,
Щоб вільно виростала дітвора,
Щоб кожен був господарем, як слід,
Щоб всі народи більш не знали бід.
Литва і Україна золота
В Сибіру мучились по таборах.
Народи світу, нам допоможіть,
Комуну кляту в безвість заженіть.
Родися, воле, в муках, в боротьбі,
Свою любов ми віддаєм тобі, -
Інакше як? Без тебе нам біда –
Не посмакує хліб, ані вода.
|