З ШЕВЧЕНКОМ ДО ПРАВДИ

Ловлю хвилини в життєвім відлунні,
Злеліяні ще серцем молодим,
Жагучі мрії, що мов бреньки струнні,
Зникали за дротами, наче дим.

Де брів в кайданах в Заполяр’ї дикім
Під вогнедихом сталінських химер,
Там ніс народ наш втрати превеликі, -
Той глум страшний нас мучить дотепер.

Понищили найкращий цвіт народу
Слуги Кремля домашні і чужі,
Ще й нині душать молоду свободу
Кільцем економічних ланцюгів.

Тих покидьків ми проженем назавжди,
Зітрем на пил їх у добі новій, -
Йдім шляхом лиш Шевченкової правди,
Вірмо його науці пресвятій!

Нарешті гаспиди зомбують внуків...
У внуках вже не впізнаю себе,
Їх нівечать попси дурної звуки, -
Послухаю, аж на душі шкребе.

Сучасний світ, немов в калейдоскопі,
Мораль неоцинізмом обложив,
Загрузнувши в терорі, як в потопі...
Від збочень тих нас, Боже, вбережи!