ХОЛМЩИНО

Твоя доля у зажуру сповита,
Тебе забути ми не маєм права,
Ти слізьми дочок й матерів умита-
Єднає нас безліч доріг кривавих.
Великий біль, що ти перетерпіла,
В наших серцях не втихне, аж допоки
До нас повернешся з ярма всеціло,
Де так гнітить тебе сусід жорстокий.
Брати з Галичини ішли, з Волині,
Проти чекістів стали і акістів
З твоїми воями і в Україні
Безсмертя їх вшановуєм врочисто.
Завіт віків тебе любити кличе,
Наша красо, зруйнована зухвало,
Мов чайка та, народ твій скрізь кигиче,
Розкиданий світами де попало.
Велика правдо, стань лицем до світу
І розкажи про ті знущання люті,
Коли жорстоких недругів еліта
Безкарно нас розп’яла на розпутті.
Святість церков не зупинила ксєндзів,
Втоптали в пил величні наші храми,
Хотілось їм, щоб якомога прендзей
Загнали нас поза тюремні брами.
Від жахів, що чинили польські вбивці,
Стогнали буки на карпатських схилах
І над Горинню в’яли чорнобривці,
І плакав Холм, і в нім Король Данило.
О, Холмщино, цвістимеш ще, як рожа,
Бо віра палахтить в твого народу,
І зглянеться Господь, і допоможе
Тобі здобуть омріяну Свободу.