** неофіційна сторінка про м.Сокаль і Сокальський район
Зробити сторіку домашньою
Перейти на головну  - www.sokal.lviv.ua  /Сокаль і Сокальщина/
контактипро нас, про проект
книга гостей
Фотогалерея

Минула доба за менше як 15 хвилин. м.Сокаль
Минула доба
за менше як 15 хвилин.
м.Сокаль


Відеокаталог

Нам цікаво знати:



Безкоштовні точки доступу до мережі інтернет від Інтернет та сервіс провайдер

МІНІСТЕРСТВО ДОХОДІВ І ЗБОРІВ УКРАЇНИ

Google


 
 

Сокальщина. Книга пам’яті України. 1914 – 1990

 Книги | Автори

Сокальщина. Книга пам’яті України. 1914 – 1990
Нечай Богдан

 

ст. 52

*

Прибули у Львів по кількох днях вступу російських військ до Львова.»
На основі спогадів живих членів ОУН, жителів Сокальщини, які зустрічалися, бачили або чули про його перебування в Сокалі, встановлено, що                     С. Бандера прибув до міста 17 вересня 1939р., за два дні до вступу частин Червоної Армії. Тут він протягом доби жив разом з сімома товаришами у будинку Наконечної Анастасії на вул.. Шептицького, 19 (дерев’яний будинок А. Наконечної був знесений у 1990-х роках). Разом з С. Бандерою, за свідченнями А. Наконечної і Василя Микитюка, були Микола Лебідь – Провідник ОУН з 1941 по 1943рр., Іван Климів – Провідник Крайового Проводу ОУН з 1939 по 1942рр., Дмитро           Маївський – член Бюро Проводу ОУН, Іван         Олійник – брат А. Наконечної. На другий день                С. Бандера з товаришами перебрався до безпечнішого помешкання в с. Поториця, до хати Івана Литвина на так звану Байдилівку (тепер вулиця Сонячна, 31). Охороняли С. Бандеру озброєні члени юнацької сітки ОУН с. Поториця: Василь Микитюк, Василь Чоп, Іван Садовський, Григорій Шклянка, Левко Білик, Ярослав Музика. Степан Бандера в            с. Поториця провів з провідниками Сокальської округи нараду. Мирон Литвин (1913 р. н.), син Івана Литвина, в якого квартирував С. Бандера, згадував: «У нас в хаті жило три чоловіки. Кругом хати і в саду стояла озброєна охорона. Після вечері С. Бандера вийшов з хати. Дівчата на вулиці співали пісню про Бандеру… На другий день, приблизно біля 10 год. ранку,  С. Бандера провів в хаті кількагодинну нараду з провідниками ОУН району, на якій були присутні 15 чоловік. С. Бандера був невисокого росту, фізично виснажений. Запам’ятався мені один епізод з розмови мого батька з Бандерою. Батько жартома попросив його, щоб він розповів: «Який то є                         С. Бандера? Хотів би його побачити». С. Бандера зрозумів гумор і з лукавою усмішкою відповів батькові: «О, Бандера — то такий малий, лисуватий чоловік, одягнутий в сірий піджак.»  І вони обидва розсміялися. Увечері, коли стемніло, квартиранти пішли в сторону села Вілька Поторицька. На прощання С. Бандера сказав: «Вірте, нас не буде, а Україна буде», — і подарував батькові свою тюремну шапочку. Вона довго висіла у нас в коморі на кілочку» (у даний час зберігається в музеї «Людина. Земля. Всесвіт» в Сокалі). Другу нараду з провідними членами ОУН С. Бандера провів у лісі біля с. Вілька Поторицька. Охорону учасників наради здійснювали члени ОУН з Кристинополя та с. Поториці (Степан Захаревич і Дмитро Новосад).98
19 вересня 1939 року радянські війська у другій половині дня вступили в Сокаль. НКВС мало завдання розшукувати провідних членів ОУН. Перебування на території, зайнятій радянськими військами, ставало небезпечним. «С. Бандера на невеличкому конику, — згадував житель села Тимофій Нечай, — переправився з двома охоронцями через Буг і через Завишень направився до Себечева». Там він жив у хаті провідного члена ОУН Василя Ваврука, зустрічався з керівниками ОУН району. Про що говорили керівники ОУН, які рішення приймали, про це знали лише втаємничені члени націоналістичної організації Сокальщини. Всі вони загинули в наступних боях з окупантами. З Себечева через Пристань, Любелю С. Бандера в товаристві Дмитра Маївського пішов до Львова.»99
Крайовий Провід ОУН зобов’язав членів організації збирати зброю, розширювати мережу ОУН й готуватися до повстання, а розконспірованим членам ОУН була дана вказівка перебиратися на Захід. ~1~  Активні члени ОУН сіл Завишня, Борятина, Себечева…, інших сіл роззброювали на Белзькому гостинці деморалізованих польських солдатів, які відступали з польсько-німецького фронту. Про це дізналася сокальська поліція і стала патру-лювати цю дорогу». У неділю, 17 вересня 1939р., група хлопців з Боратина знову вийшла на гостинець. Коли над’їхали автомашиною польські поліцаї, хлопці почали тікати. Поліція заарештувала Івана Калиша і Івана Олексовича, а пораненого Івана Баса замордували осадники Партика з Боратинської і Рибацький  зі Шмитківської колонії, які разом з поліцією полювали на членів ОУН,100  — писав В. Филипчук.
В 1939р. через польсько-німецький кордон на Західному Бузі і Солокії з території Львівської й Тернопільської областей, окупованих радянськими військами, переходили на Захід розконспіровані члени ОУН і громадські активісти, які втікали від арештів НКВС, а також кадрові працівники ОУН з-за кордону, направлені Проводом у Західну Україну для поширення організаційної мережі. Організацією переходу підпільників через кордон на Сокальщині займався Іван Климів «Легенда». В кожному селі, розташованому по обидва боки кордону, були провідники. З німецької сторони кордон охоронявся слабо. Радянський кордон на початку 1940р. стояв уже «твердо». Вздовж Бугу і Солокії радянські прикордонники встановили в кілька рядів загорожі з колючого дроту, у селах стояли багаточисленні прикордонні гарнізони. Прикордонники робили засідки

 

RAM counter
додому
написати вебмайстру http://www.sokal.lviv.ua
Всі права застережено 2005
10:11, 24 лютого 2018 року
При передруці інформації у друкованому або електронному вигляді, посилання на Сокаль і Сокальщина обов'язкове.
Адміністрація порталу не несе відповідальності за зміст рекламних та інформаційних повідомлень і не завжди поділяє погляди авторів публіцистичних матеріалів
8-066-37-90-464