ТЕРПЕЦЬ РВЕТЬСЯ

Височіють Карпати, а над ними зірниці,
А над ними безмежні, незнані світи,
Йде Карпатами мати поміж сосни й ялиці,
Її змушує горе в світ за очі іти...
Чоловік впав на фронті, син в ГУЛАзі загинув
Запроторили в безвість, навіть чутки нема...
Наймолодшого з війська привезли в домовині,
І куди їй подітись, як надворі зима.
Був би хоч середульший, що чекісти убили,-
Не скорився проклятим, не пішов в “ястребки”
І дочки-зв’язкової невідома могила.
Серце їй огортають болем гнані гадки.
Внук пропав у Афгані, а в Чорнобилі - другий.
Та ще ходить по світу, як притлумлена, ніч...
В душу тінню німою заповзає наруга.
Заглядає старенькій до засмучених віч.
Рік правнука без праці, хоч іди поміж люди,
Бо дітей в неї трійко, і всі їсти хотять.
Тато їх на зарібках, чужиною десь блудить...
Щось би з пенсії дала, та і ту не платять.
До сестри шкандибає, що в тюрмі катувалась,
За Свободу народу йшла на муки страшні...
Не без хлопа   і пана їй держава дісталась,
А злодюг в тій державі, гейбито комашні.
Хіба того хотіли відчайдушні герої,
Щоби був такий нелад, коли воля прийшла?
Не за те на тортури в ім’я правди святої
Їх - незламних, безсмертних - тверда віра вела.
Чим сестра допоможе?.. Хіба словом розрадить,
Але вижити треба у тій скруті брудній...
До державницьких звершень, мовби спрут на
    заваді,
Поріднившись з московським, стоїть наш
    лиходій.
В комфашистів портфелі і у лжепатріотів...
Ох! Грабують, недолять зубожілий народ.
Та терпець йому рветься, піде здирцям супроти,
Стре своїх яничарів і московських заброд.