В. ГОЛУБОВСЬКОМУ

Валили світ тирани люті,
Червоний і коричневий в двобої,
А кров лилась з Вітчизни дорогої,
І опинивсь народ наш в чорній скруті.
Слава полеглим побратимам!
Їм - “Вічна пам’ять...” - не співали, може...
Їх знищувало плем’я превороже,
Вкривало край наш смертоносним димом.
А ми живі – і слава Богу!
Ти відшукав мене в обіймах волі,-
Колись для неї ми в тернистім полі
Під посвист куль готовили дорогу.
І у дротах, як в павутині:
На Колимі, у Казахстані, в Комі,-
За неї ми із тюрмами знайомі –
Стократ нас розпинали на руїні.
Та ми пишалися знаменом...
Хоч де не кинься, було перехрестя,
А треба ж було рідний прапор нести,
Під опір зловорожий і шалений.
Відживлюймо своє осердя...
Бач! Завидніли осяйні простори.
Піти б туди Вкраїні, кроком скорим,
Щоб ворог задихнувся з пересердя.
Порвали пута - треба жити...
Вишукуймо знавців для того,
Щоби дійти до віку золотого,
Уміння й сил потрібно приложити.
Радіймо з того, добрий друже,
Що гноблених вже промінь волі будить,
От-от і стрепенуться вільні люди —
Для українства   сили піднатужать.
   3.01.1995 р.