НАМ ЦВІСТИ

Перегукнулись спогадом віки,
Що полином були надто гірким,
Рабським ярмом для нас, для русичів,
Як люто окупант на нас сичів
Мій рідний краю, в злиднях не зімлій,
Добром радій, садами зарясній,
На крилах незалежності до зір
Злети, набравшись сил з ланів і гір.
В насназі   мудрості іди в життя,
Щоб не було в минуле вороття.
Мазепи дух ще у серцях жиє,
Хай єдності й завзяття додає.
Бо з заздрості вже виють вороги
Й економічним зашморгом тугим
Затягують святої волі ріст,-
У завтрашнє стрункий руйнують міст.
Та поміж нас безсмертний наш пророк,
 Сіяч бунтарських слів, святих думок,
Його “Кобзар” нас будить до життя,
А “Заповіт” — штовхає до звитяг.
Батурин пригадаймо й козаків,
Які від царських гинули полків.
Голодомори, тюрми і Сибір...
Ще й нині лізе в Крим кремлівський тхір.
Петро І, Катька, Ленін - вбивці всі
Нас хтіли бачити “на небесі”,
А ми - підсніжниками з мерзлоти -
Знов підвелися, щоб вперед іти.
Лиш щира праця збавить нас від мук,
Не пожаліймо для Вітчизни рук!
Вкраїну, від біди обережім,
Піднятися до сонця поможім
То нумо ж, сестри й браття дорогі,
Пора змести у прірву ворогів?
З благословенням Божим нам іти
В роки прийдешні шляхом золотим.