МЕДОМ, ХЛІБОМ ПАХНУТИ

Гей, розмай доріженько, простелися вдаль,
Звідки вже не виглянуть лихо і печаль,
Заврунися обабіч садом молодим,
Україні звільненій причини ходи.

Кату не скорилася, знялась із хреста,
На шляху відродження, в злигоднях зроста,
Бо тінь із минулого, з під’яремних літ
Сипле в очі розбратом, навіває бід.

Ще й Чорнобиль дихає смертю на весь світ,
Над святим Славутою в’яне білий цвіт...
Так стелись, доріженько, в голубі віки,
Щоб Вітчизні дорогій день не був гірким.

В вишиванці зоряній, в пахощах лілій,
В мирі до добробуту крокувати їй,
В рідну мову втілювать солов’їний спів,
Хай загра трембітами, кобзами степів.

Життя славить мудрістю роду козаків,
Медом, хлібом пахнути в просторі віків,
Зацвісти калиною, сонцем, чебрецем, -
Хай її весь світ віта радісним лицем.