СЕРЕД ТУНДРИ

Серед тундри в заполярних далях
Тужавіє серце молоде,
І твердіше стало вже від сталі,-
Наче в дзвоні туга в нім гуде.

Зорі гаснуть в темних хмарах ночі,
Злобно люта заметіль пуржить,
А надія голову  морочить,
Що потрібно все це пережить.

Вийшов місяць у холодний простір,-
Он - на вилах держить брата брат...
Тож хіба не так нам ломить кості,
П’є віки з нас кров московський кат?

“Старший брат” наш - Каїн чи Люципер,
Штик червоний в горло устромив, -
Коли б хто його до пекла випер...
То б мій край і я б отут ожив.

Сняться часто клени і тополі,
Дніпр - Славута, рідний мій Дністер, -
Це єдина втіха у неволі -
Гарний сон, коли ти ще не вмер.

* * *
Славою овіяний, у безсмертя втілений,
Лук нап’яв, на ворога свій напружив зір,-
Так висить нескорений , мужньо в небі синьому,
На гаку сталевому Байда до сих пір.
Якби тої мужності і святої стійкості
Передати молоді з наших грізних днів,
Не шукали б зараз ми між собою дружності
І не сумнівались би в вірності синів.