Н Е П О М І Р Н А КРИВДА

В Заполяр’ї несе хуга вечір,
Натомились руки молодечі...
Але не спішать вести в бараки
Конвоїри - гірш вовків, злих псяків
Комуняки глумляться над нами,
Відділивши світ від нас дротами,-
Ні кінця для мук нема, ні краю
Від Берлінських мурів до Китаю.
Скорбна мати руки заломила,
На чужині з горя затужила,
Сліз її не зміряти відерцем,-
Біль кривавить материнське серце.
Чи прийде кінець отій розпуці?
Чи зітре нас ворог в лютій муці?
Україно! Де наснаги взяти,
Щоб нестерпну кривду подолати?
Якби мав я крилонька лелечі,
Або сів би вітрові на плечі,
Навіть міг би на Полярнім сяйві
Вивтікать від мук, бо надто зайві,
І примчати аж до Казахстану,
Де катують матінку кохану,-
Може висохли б у неї сльози?
Може менш пекли б чужі морози?