ПРОЩАЛЬНЕ СЛОВО
*
Зіновію! О жайворе-співаче,
Ти мелодійно слово оживляв,
Крил придавав - і відгомін юначий,
Піснями з небесами розмовляв.
Ти смерть зустрів не в білому з косою
Не в чорнім покривалі, наче ніч, -
Окутавшись сучасності габою,
З’явилась раптом й стата віч-на-віч.
Її ти, мабуть, не впізнав, маестро,
Бо “Лебедину пісню” ще співав,
А смерть була підступна й ненависна,-
Під вказ її час голос обірвав.
Прошепотівши вічну тайну тузі,
З пелюсток пісні скапнула сльоза.
В скорботні душі твоїх вірних друзів,
Щоб прогриміти в веснах, мов гроза.
А потім... вітер гнув тужливі віти
Тим соснам, під якими ти спочив, -
Сонце з-над них на твою пісню світить,
Якою жив ти й над усе любив.
|