БУРЯ

БУРЯ
Затьмарилось небо  в грозі надвечірній,
Ні проблиску світла, ні зірки – лиш буря,
Хмарище нависла, мов збурене пір’я, -
Свій спокій у тій громовиці забув я.

Обрушилась злива, аж піняться ріки,
Від буйного вітру ламаються клени,
Дощем градоносним жбурляють в повіки
І б’ють по обличчі гіллячам зеленим.

Я їх відхиляю, як можу, руками
І борюся з вітром дошкульним, як лихо.
Мабуть така доля – боротись з вітрами,
Боротись... допоки не стане вже тихо.