НАД ІНТОЮ

НАД  ІНТОЮ
Похмурі бараки хнюплять над Інтою
Під наглядом вишок високих, як вежі,
Що дротом колючим сплелись між собою
Поміж териконами повз узбережжя.
Горять терикони, дим тундру вкриває
І полум’я вітер підхоплює вгору,-
Дивлюся на все це й душа завмирає
Від муки, що в’їлась в мою непокору.
Мені все здається, що то не порода
Горить в териконах високих, широких,
А воля незламного мого народу,
Що потом спливає у шахтах глибоких.