Н А Д БУГОМ

Н А Д  БУГОМ
Вечір в небі зорі порозносив,
Ще й поклав півмісяця між них,
Повелів їм посріблити роси
І купатись в хвилях водяних.
Буг всміхався вербам кучерявим,
Зорями усіяний, радів -
І голубив лебедів ласкавих,
Що пливли в замрії по воді.
Пустотливий легіт вмовив тишу
На спочинок посеред садів,
Вклав її на квіти й ледь колише,
Наслухаючи дівочий спів.
Ніч зотліла в небесах барвистих,
Стелиться серпанок зверх дахів,-
Губляться зірниці, як намисто,
В щебеті розбуджених птахів.
Наче кануть в синяву прозору,
В високості поховавшись вмить,-
Лиш блідавий місяць з осокору
Про красу зі мною гомонить.