ТРИПТИХ

ТРИПТИХ      
   У дітях підпора, на внуків надія на всякий тривожний кінець, і пестять старі в серцях звабливу мрію - рятунок зболілих сердець.
               Автор.
1.
Поміж заметами в сніжній, чужій країні,
Де ночі вітряні морозами скриплять,
Будучи з матір’ю в любовному горінні,
Внесли тебе у дім, мов Божу благодать.

У той квітневий день в святім благоговінні,
Тебе ми, донечко, змогли теплом обнять,
 І вже від трьох нас никли біди в далі сині,
Що мов із териконних сходили багать.

Трояндами не квітла наша вбога доля,
Стелила шлях для нас терниною сваволя,
Та чому докір твій наші серця тривожить?

Бачиш. Не спало зовсім з нас ярмо вороже,
Нас ворог спопеля і після днів звитяг...
Сховав свій підлий хист за синьо-жовтий стяг.
2
Кінчався травень, йшла весна до літа,
Співали птиці в листі яворів,
В небі літала зграйка голубів,-
Ти, внучку, спав ангеликом у квітах.

Мати сплела тобі колиску з вітів,
І розбудив тебе чарівний спів,
Як вже в бабусі на руках сидів,
Бо батько твій тебе ледь-ледь помітив.

Відтоді довгі пронеслись літа...
Дівчат вже любиш, граєшся в попсу,
Науку в інституті здобуваєш.

Хвала, що часу цінного не гаєш,
Що вмієш гідно бачити красу,
Що зріє в серці людська висота.
3
Ти народилася у Львові,
Назвали Златою батьки,
Радість, мов яблунь пелюстки,
Світилась в кожнім їхнім слові.

І ось ти юнка - дні чудові
Кохання збуджує гадки, -
Найкращі молоді роки,
Що в сни звуть лицарів казкових.

Та не зблудися на стежках
Препідлих, ницих зрад, онуцю,
Бо в світ дорога не легка.

Слід до усього придивлятись,
Щоби, бува, не ошукатись
Щоб вік не коротати в муці.