Не раз я з хати споглядав Карпати

*  *  *
Не раз я з хати споглядав Карпати –
З вікна виднілися перед дощем.
І пробіга по тілу дивний щем,
Бо пережив в тій хаті бід багато.

У хаті тій моя скорботна мати
В біді не розлучалася з плачем,-
Я ж татові спирався на плече
І брав від нього мислі кострубаті.

Поки завчасно із життя пішов,
Бо повернувся з фронтових доріг,
На яких правди й волі не знайшов.

Але надію у душі зберіг
І завше обнадійливо казав,
Що на кінці лиш тріскає батіг.