КОХАНИЙ СОКАЛЬ

КОХАНИЙ  СОКАЛЬ
Засяяло сонце край Бугу над містом,
Розливши проміння в садовім суцвітті,
Сокаль усміхнувся у квітах барвистих,
Як парубок юний в своїм повнолітті.

Сорочка на ньому у чорних узорах,
Що вишила чорним по білому доля,
Як символ гіркого народного горя,
Як пам’ять, що довго нас гнула неволя.

Пропахлий медами, Сокалю коханий,
Вдихнувши свободи, живи без тривоги,-
Матусі-Вкраїні вигоюймо рани,
У світ волелюбний  мостімо дороги.

Хай праця і пісня шляхетність підносять,
В добробут ведуть, мов на чистії роси,
Лани захвилють пшеничним колоссям
І щасне майбутнє у Бога попросять.