ЖИТТЯ ПІСНЕЮ ДЗВЕНИТЬ
*ЖИТТЯ ПІСНЕЮ ДЗВЕНИТЬ
У чарівну сокальчанку я жагуче закохався,
Як вона в промінні сонця споглядала небокрай,-
У полон мене узявши ми пішли на пошук долі
Понад повноводним Бугом, нам до ніг стеливсь
розмай.
Аромат розквітлих яблунь ощасливлював
пестливо,
У серцях голубив ніжність,- денна нас вела
теплінь
На поля, на сині луки, в прохолоду вечорову,
В ласку чуйну, незбагненну, в дивовижний світ
стремлінь.
Тихий вечір чарівливо грався зорями у росах,
Надихнувши благодаттю, поєднав нас назавжди.
При мені світилась мила, мов при місяці зірниця,
Її губи, наче квіти, пахли, медом молодим.
Відтоді вже літ багато промайнуло в загадковість,
І вода у Бузі плавно не спиняючись біжить,-
А любов нам повнить груди і дарує нерозлучність –
Діти, внуки виростають,
життя
піснею
дзвенить
|