ДУМКИ В НАДВЕЧІР’Ї

ДУМКИ В НАДВЕЧІР’Ї
Летять роєм зажурні думки,
нагадують прожиті весни.
І, немов в надвечір’ї галки,
зникають у далях небесних.

Я в неволі страждав, в чужині,
душа кам’яніла і тіло.
Ти в одній із тих весен мені
голубкою в серце влетіла.

В Заполяр’ї холоднім, в снігах,
де вітер морозний і хуга,
там тебе я зустрів, дорога,
Як вража кипіла наруга.

Не було там пахучих садів,
ні троянд, ні червоних тюльпанів,
Ти ж для мене цвіла – я радів,
твоїм ніжним милуючись станом.

Як є щастя в людей, взагалі,
то в нас воно дуже велике,
бо ще можем на рідній землі
Свободу кріпити навіки.