СЛОВО ПРО ХУДОЖНИКА

СЛОВО   ПРО   ХУДОЖНИКА
Йшов художник якось містом
 І у зорянім намисті
 дівчину зустрів,
його серце полонила
неймовірно дивна сила
 із-під її брів.

Мабуть, рік шукав щоднини
образ милої дівчини,
та змирився з тим,
Він узяв свого мольберта
і малює її вперто
пензлем золотим.

Личко матово-рум’яне,
злоті коси в його пані,
очі - океан...
Зваба вуст уяву будить,
ніжки - диво, пишні груди,
ще й шляхетний стан.

Мов в жар-птиці, одяг в неї,
Він квітучі орхідеї,-
Їй до стоп кладе...
А не вздрить тої дівчини,
що тривожить сни понині,-
хлопець - пропаде.