НЕЗБОРИМА ЛЮБОВ

НЕЗБОРИМА ЛЮБОВ

Між смереками з гір бистра річка пливе,
Оминаючи двір, де Олюня живе,
Де обабіч воріт ялівець вироста,         
Там ступив крок у світ, в загадкові літа.
Там дитинства пора, там кохання моє,
Там карпатська гора ясних зір дістає,
І взиває любов дум жаданих політ
До тих місць, до дібров, де цвіте горицвіт.

Приспів:
Любов закоханих стелилась зворами,
 Місяць замріяно світив над горами,
Звуки сопілчини небес торкалися,
Красою дівчини сади пишалися.

Та загарбник прийшов, завдав болю і зла,
Проливав нашу кров, кривда душу пекла,
Бив людей, гірш як звір, палив села, двори,
Забрав Олю в Сибір, а мене – в табори.
Та любов не зборов, не уплів у дроти,
Хоча розум холов від знущань й мерзлоти.
Її звав із оков дум високих політ,
До тих місць, до дібров, де цвіте горицвіт.

Приспів:
Хоч кожен ніс свій хрест, сповитий смутою,
Надія у серцях сходила рутою...
Молитва гноблених небес торкнулася,
Кайдани впали з них. Воля всміхнулася.