СВІТЛІЄ ДАЛЬ

СВІТЛІЄ   ДАЛЬ

Хуга завихрилась, в бігу задихалась,
    по манівцях,
Недочекавшись дня, ідемо навмання,
    раним серця.

Ніч віддаляється, з ранком прощається,
    никне печаль.
Під сонцем гріємось, з того радіємо,
    світліє даль.

У нескінченний шлях веде надії птах,
    у загадкову синь,
То волі дух зове і нас, і все живе
    в глибінь терпінь.

Хочеться радості змалку до старості,
    а дні летять,
Її шукаємо, живем, кохаємо...
    що тут казать...