457
*
наступи і відходи,
маневрування, несподівані сутички вносили цікавість і азарт. Але гра
затягувалась, не все ішло так гладко і він, майор Віноґрадов, падав теж
жертвою помилки — зле оцінив доноси сексотів: падали люди! Він не жалів за ними
— війна війною! А ця своїм завзяттям чи не гірша справжньої! Майор вміло
підставляв тих, що „в’язнули“ у таку ситуацію, коли невдаху привозили „ножкамі
вперьод“. Оте „ножкамі впєрьод“ він лиш сам собі повторював, бо такої
насмішки ніхто не пробачив би йому. Свої ж образи майор сплачував швидко і
безцеремонно. Так скінчив бойовий капітан, що посмів кричати йому, що він,
Віноґрадов, ховається за спини, як це робили під час останньої війни: „Ви,
паршивиє жіди, пряталісь на юґе, в Ферґанє! А честний русскій народ паґібал!“...
Він мовчки слухав п’яного капітана і жодна рисочка не затремтіла на його
обличчі. Хоча цей намагався відтак перепросити його, мовляв: „п’яний... што с п’яново возмьош...“, Віноґрадов не пробачив! Коли б капітан
не був п’яним, не попав би в руки бандерівцям! А місце було геть погане.
Господар хати, де сталась вся ота трагічна подія, був скритим донощиком, але і
з лісом не пірвав зв’язків. Того сексота майор мав давно
у своїй пам’яті. Кращої пастки для „боєвого капітана“ і не придумаєш! Все пішло
з димом: капітан, четверо солдатів, що були з ним, господар хати — одинокий
свідок, Богу дякувати, теж! А рапорт про невдачу карального відділу читали у
Львові саме ті, яким теж не подобались хуліганські антисемітські жарти
капітана. Хто думає, що війна з УПА іграшка, хай з дому не рипається. Тут
гинуть люди! Майор Віноґрадов має успіхи у цій боротьбі, це бачать всі. А що
рідко виїжджає на операції та на облави — тут нічого дивного нема. Він „оперуполномочений по борьбе с бандітіз- мом“ — це неначе штаб!
А штаб рідко коли в окопах, він розробляє плани. Ці плани дозрівали у кабінеті
майора у сірому будинку, що його у Бібрці називають Судом, бо там колись
містився австрійський суд. Тепер розбудований і укріплений будинок служив як
районний відділ МВДі, рівночасно, як тюрма. Свої рішення та
поради майор переправляв начальнику винищувального відділу. Але були ситуації,
які вимагали його, майора Віноґрадова, особистої присутности. Тоді-то трапилась
пригода, що примусила його переконатися, що УПА воювати вміє, а його штабні
операції виглядають часом по-дитячому наївними. Пішов Віноґрадов у облаву, а
сам потрапив у засідку. Згинуло двоє, а його, майора, добряче поранило, на
щастя, не смертельно. Черга із фінки могла б прошити його як мішок, та кулі
чіпнули лиш ноги та бік. Тепер він лікується і збирається їхати в санаторій
для повного одужання. Але він вертає до своїх обов’язків, не дивлячись на щирі
поради лікарів:
„Набірайтєсь
сіл! Ета „перєстрєлка“ продлітся єщо нє адін год ...
успєєтє!“. На Віноґрадова чекали трупи. Трупи тих, що їх посаджено під стіною
районного відділу МВД. Хто вони? Звідкіля прийшли? Як не намагався
майор Віноґрадов знайти у своїй пам’яті якусь нитку про тих трьох, це йому не
вдавалось. Слід на них обривався, наче його ніколи і не було і якби ці люди
впали з неба. Дощ закидає їм в лиця холодні бриз- |