449
*
Маркіян
КУЛЬЧИЦЬКИЙ
СПОГАДИ ПРО БРАТА
Заскочила мене поява Ромка в присмерках на галявині коло
лісу, де я пас коня. Не сподівався я його — з часу ліквідації гімназії в Сокалі
він перебував у Криниці, бо „там безпечніше“, — а у нас в поблизьких лісах українські,
польські та російські партизани, чути по ночах, як в лісах приземляються та
злітають літаки. Відбулася між нами коротенька розмова: „Відправляюся в
Українську Повстанську Армію. Нікому, навіть мамі і татові, нічого не кажи...
Тебе покищо не можна взяти з собою — маєш замало років... Коли що небудь буде
потрібно — зв’язковий викажеться умовним кличем, а ти йому даш відповідь —
відзив. Якщо одержите від мене лист — зверни завжди увагу на підпис: такий
відповідає моїм задумам, а якщо в підписі така ось маленька незамітна „закарлючка“
— лист писаний під примусом, що означає: „Рішення приймеш сам... Прощавай“.
Клич і відзив — це були коротенькі мелодії. На прощання потиснули ми один
одному руки, засвистали мелодію кличу і відзиву і... Роман розтанув у
вечірньому тумані. Така була моя остання зустріч з Ромком.
Потім я десятки років очікував вістки від нього,
прислуховувався, чи не лунає десь заповітна мелодія... Надаремно... Одержані в
1997 році документи підтвердили, що він загинув, не доживши 20 років.
Народився брат — мав два імена Роман-Богдан — 8.09.1926
року в м. Ярославі Перемиського повіту Львівського воєвідства, де батько — о.
Михайло Кульчицький — був сотрудником після закінчення Пере- миської духовної
семінарії. Батько — виходець з незаможної родини з Нового села біля Чесакова.
Першу світову війну в час розпаду Австро- Угорщини „закінчив“ хорунжим
австрійської армії біля м. Кривого Рогу, а, повернувшись додому, включився у
справи відродження української державности, був засланий властями
новонародженої Польщі в концтабір „Домб’є“. По звільненню з „Домб’ї“ вчився в
Перемиській духовній семінарії. Мати — Надія, дочка о. Михайла Дороцького,
українського греко-католицького священика, церковного і громадського діяча
Лемків- щини, згодом Равщини.
Початкову освіту за 1—6 класи середньої школи Роман одержав
у 1933—1941 роках в містечку Маґерові Рава-Руського повіту, де на парохії був
батько. В шкільних свідоцтвах — лише відмінні оцінки. В серпні 1939 року був
прийнятий до Першої української гімназії у Львові, та війна не дозволила йому
стати її учнем. В 1939—1940 роках він вчився у 5 класі Рава-Руської СШ.
До Сокальської гімназії ми склали вступні екзамени в 1941
році разом, відразу по зайняттю Галичини німецькими військами. Але в 1941/42
навчальному році гімназистом став лише Роман, бо родичі не мали матеріальної
змоги посилати на науку в Сокалі відразу обох. Тоді ситуація |