449

Маркіян КУЛЬЧИЦЬКИЙ

СПОГАДИ ПРО БРАТА

Заскочила мене поява Ромка в присмерках на галявині коло лісу, де я пас коня. Не сподівався я його — з часу ліквідації гімназії в Сокалі він перебував у Криниці, бо „там безпечніше“, — а у нас в поблизьких лісах українські, польські та російські партизани, чути по ночах, як в лісах приземляються та злітають літаки. Відбулася між нами коротенька роз­мова: „Відправляюся в Українську Повстанську Армію. Нікому, навіть мамі і татові, нічого не кажи... Тебе покищо не можна взяти з собою — маєш замало років... Коли що небудь буде потрібно — зв’язковий вика­жеться умовним кличем, а ти йому даш відповідь — відзив. Якщо одер­жите від мене лист — зверни завжди увагу на підпис: такий відповідає моїм задумам, а якщо в підписі така ось маленька незамітна „закарлюч­ка“ — лист писаний під примусом, що означає: „Рішення приймеш сам... Прощавай“. Клич і відзив — це були коротенькі мелодії. На прощання по­тиснули ми один одному руки, засвистали мелодію кличу і відзиву і... Ро­ман розтанув у вечірньому тумані. Така була моя остання зустріч з Ромком.

Потім я десятки років очікував вістки від нього, прислуховувався, чи не лунає десь заповітна мелодія... Надаремно... Одержані в 1997 році до­кументи підтвердили, що він загинув, не доживши 20 років.

Народився брат — мав два імена Роман-Богдан — 8.09.1926 року в м. Ярославі Перемиського повіту Львівського воєвідства, де батько — о. Михайло Кульчицький — був сотрудником після закінчення Пере- миської духовної семінарії. Батько — виходець з незаможної родини з Нового села біля Чесакова. Першу світову війну в час розпаду Австро- Угорщини „закінчив“ хорунжим австрійської армії біля м. Кривого Рогу, а, повернувшись додому, включився у справи відродження української державности, був засланий властями новонародженої Польщі в концта­бір „Домб’є“. По звільненню з „Домб’ї“ вчився в Перемиській духовній семінарії. Мати — Надія, дочка о. Михайла Дороцького, українського греко-католицького священика, церковного і громадського діяча Лемків- щини, згодом Равщини.

Початкову освіту за 1—6 класи середньої школи Роман одержав у 1933—1941 роках в містечку Маґерові Рава-Руського повіту, де на парохії був батько. В шкільних свідоцтвах — лише відмінні оцінки. В серпні 1939 року був прийнятий до Першої української гімназії у Львові, та війна не дозволила йому стати її учнем. В 1939—1940 роках він вчився у 5 класі Рава-Руської СШ.

До Сокальської гімназії ми склали вступні екзамени в 1941 році ра­зом, відразу по зайняттю Галичини німецькими військами. Але в 1941/42 навчальному році гімназистом став лише Роман, бо родичі не мали мате­ріальної змоги посилати на науку в Сокалі відразу обох. Тоді ситуація