** неофіційна сторінка про м.Сокаль і Сокальський район
Зробити сторіку домашньою
Перейти на головну  - www.sokal.lviv.ua  /Сокаль і Сокальщина/
контактипро нас, про проект
книга гостей
Фотогалерея

Минула доба за менше як 15 хвилин. м.Сокаль
Минула доба
за менше як 15 хвилин.
м.Сокаль


Відеокаталог

Нам цікаво знати:



Безкоштовні точки доступу до мережі інтернет від Інтернет та сервіс провайдер

МІНІСТЕРСТВО ДОХОДІВ І ЗБОРІВ УКРАЇНИ

Google


 
 

СОКАЛЬСЬКА ГІМНАЗІЯ Пропам’ятна книга

 Книги | Автори

СОКАЛЬСЬКА ГІМНАЗІЯ Пропам’ятна книга
Олег Романів

 

443

*

УКРАЇНСЬКА ПІСНЯ СТАЛА МОЄЮ ДОЛЕЮ

Напевно все почалося з пісні, з українських пісень мами, яка своїм чудовим голосом крадькома наспівувала їх нам ще в ранньому дитин­стві. Чому крадькома? Бо в місті Краснику, де я народився, мешкали ли­ше три українські родини, які з огляду на шовіністично налаштоване оточення змушені були приховувати свою національність. А в 1940 р. стала­ся тяжка втрата — несподівана смерть батька і наш переїзд на Холмщину до батьків мами. Мальовниче містечко Крилів над Бугом, де мешкали мій дідусь Іван, бабця Калина і шість братів моєї мами. Всіх природа на­ділила гарними голосами, українська пісня в їх виконанні звучала в хаті, у полі, на сіножатях, у лісі. Особливо запам’яталася у їх виконанні пісня „Ой у лузі, та ще й при дорозі червона калина“. В Крилові добре знали нас, онуків І. Ковальського, ми прославились дзвінкими дитячими голо­сочками. Тільки за умови, що будемо співати, дідусь брав нас зі собою на жнива чи на сіножать. Піснями супроводжувалась і наша дорога з Кри- лова до Сокаля, до гімназії, куди відвозив нас кіньми дідусь або хтось із вуйків. Співали ми і в гімназіальному хорі, у бурсі, навіть самі компонували різні жартівливі пісні, як, наприклад: „Ой, у бурсі, у Сокалі новина ся стала“.

В 1945 р. почалося переселення, точніше вигнання з рідної Холмщини, як слушно вважали всі. Потім — закінчення середньої школи, хіміко-технологічного факультету Львівської політехніки, навчання в аспіран­турі. З піснею не розлучався, був солістом інститутського хору, у супро­воді студентського симфонічного оркестру співав Карася, Онєгіна, ро­манси українських і зарубіжних композиторів, але це все було рівнем ху­дожньої самодіяльности, а я хотів остаточно переконатися, чи є сенс мі­няти фах інженера на зовсім непевну спеціальність співака.

І ось щасливий випадок. Відрядження в справах дисертації до Уфи. Вирішив проконсультуватись у кваліфікованих педагогів. В Московській консерваторії саме в цей час проходили вступні іспити. Звернувшись до ректора, дістав дозвіл проспівати перед кваліфікованим журі. Один-єдиний романс М. Лисенка „Безмежнеє поле“ вирішив назавжди мій подаль­ший творчий шлях.

Відомий у минулому співак-баритон, партнер Шаляпіна, Собінова, Нежданової професор С. Мигай сказав, що мій голос і здібности заслуго­вують на увагу, що я повинен поважно опанувати спів. Професор Мигай урегулював всі формальности для права здобути другу вищу освіту. Це була неймовірно чуйна, доброзичлива людина, йому я завдячую всіма вокальними досягненнями. На жаль, у 1959 році він відійшов назавжди.

А далі аспірантура, на цей раз у Московській консерваторії, успіш­ний конкурс у Великий театр, участь у міжнародних конкурсах вокалістів у Празі, Бухаресті, Монреалі, на яких пощастило здобути призові місця.

 

 

RAM counter
додому
написати вебмайстру http://www.sokal.lviv.ua
Всі права застережено 2005
16:35, 13 грудня 2019 року
При передруці інформації у друкованому або електронному вигляді, посилання на Сокаль і Сокальщина обов'язкове.
Адміністрація порталу не несе відповідальності за зміст рекламних та інформаційних повідомлень і не завжди поділяє погляди авторів публіцистичних матеріалів
8-066-37-90-464