** неофіційна сторінка про м.Сокаль і Сокальський район
Зробити сторіку домашньою
Перейти на головну  - www.sokal.lviv.ua  /Сокаль і Сокальщина/
контактипро нас, про проект
книга гостей
Фотогалерея

Минула доба за менше як 15 хвилин. м.Сокаль
Минула доба
за менше як 15 хвилин.
м.Сокаль


Відеокаталог

Нам цікаво знати:



Безкоштовні точки доступу до мережі інтернет від Інтернет та сервіс провайдер

МІНІСТЕРСТВО ДОХОДІВ І ЗБОРІВ УКРАЇНИ

Google


 
 

СОКАЛЬСЬКА ГІМНАЗІЯ Пропам’ятна книга

 Книги | Автори

СОКАЛЬСЬКА ГІМНАЗІЯ Пропам’ятна книга
Олег Романів

 

437

*

* * *

Спогади ... спогади ... спогади

Про професорів та сам процес навчання у Сокальській гімназії напи­сано багато. Характерно те, що ні мене, ні багатьох інших студентів ні­хто не примушував учитися. Позиція була дуже проста. Хочеш мати знання — учися, не хочеш — їдь собі додому та, якщо охота, кінчай чотириклясову школу, де слов’янських дітей німецька адміністрація дозво­ляла навчати переважно писати-читати українською і німецькою мовами та виконувати арифметичні дії. Ця позиція („хочеш мати знання — учи­ся“) виробилася у мене твердо і вже в пізніші часи допомогла в несприят­ливих умовах успішно закінчити середню школу й інститут та здобути ін­женерні знання. Щодо гімназійних професорів, то в мене ще з дитинства запам’яталася така історія.

Приятелювали два гімназіяльні професори. Дочка одного, що вчила­ся у другого приятеля, весь час одержувала з його предмета незадовільні оцінки. Батько учениці просив свого приятеля, щоби той поставив його дочці хоча би трієчку, на що отримав таку відповідь: „Та вона не знає мого предмета. Коли закінчить гімназію і її запитають, хто вчив її, то во­на назве моє прізвище. А я собі такого не можу дозволити”. Довелося дівчині змінити школу. А приятелі залишилися приятелями. Думаю, що така позиція була характерна і для професорів Сокальської гімназії.

Про доїзд до гімназії можна розповідати багато різних історій. Та ось деякі з них. Похитується вагон, колеса постукують на стиках рейок, паровоз час від часу протяжно гуде й наповнює димом із своєрідним запа­хом набитий людьми вагон. У вагоні немає переділок, лише по боках — лавки. На лавках щільно притиснулися один до одного пасажири з безліч­чю клунків. Час воєнний, отож їдуть у села, щоби обміняті домашні по­житки на харчі. Посередині вагона — у переході та поміж лавками— стоїть група юнаків віком від 12 до 16 років, із клунками, та відрізняють­ся вони від загалу згуртованістю, життєрадісністю і потоком пісень, які безперервно ллються з їхніх грудей. Це їдуть до Сокаля гімназисти. Ве­ликий їх гурт втиснувся тільки-що у вагон на станції у Раві. Всі були роз- горячені, з нервами, напруженими до краю, та вже заспокоїлися і після коротких привітань, почали співати. Пасажири спочатку були незадово- лені інвазією хлопчаків, та скоро змінили своє ставлення до них, і похмурі вирази облич щезли, створилася доброзичлива атмосфера. На­віть радо робили місце, коли на подальших станціях знову підсідало де­кілька студентів.

Цього разу в Раві посадка в поїзд була особливо важка. Перон і колії у межах станції були завжди під сильною охороною. Уздовж станційної огорожі весь час проходили гостро озброєні патрулі з псами. Пройти на перон можна лише через спеціальні переходи, на яких службовці залізни­ці перевіряли наявність квитків, а озброєні німецькі поліцаї — документи і пакунки. Квитки продавали на станції у касовій залі, де на стіні висіло гасло: „Räder müssen rollen für den Sieg“ (Колеса мусять крутитися для ne-

 

RAM counter
додому
написати вебмайстру http://www.sokal.lviv.ua
Всі права застережено 2005
07:20, 8 грудня 2019 року
При передруці інформації у друкованому або електронному вигляді, посилання на Сокаль і Сокальщина обов'язкове.
Адміністрація порталу не несе відповідальності за зміст рекламних та інформаційних повідомлень і не завжди поділяє погляди авторів публіцистичних матеріалів
8-066-37-90-464