426
*
В школі-інтернаті
ми мали змогу оглянути чудову кімнату-музей, потім почастували нас другим
сніданком. Супроводжували учасників конгресу весь час представник газети „Голос
з-над Бугу“, надзвичайно симпатична, розумна і дієва п. Оксана Проць, поспілкуватись
з якою було просто „святом душі“, і фотограф. Ми, учасники конгресу, вихідці з
Угнова і Угнівщини сфотографувались на згадку. Було нас в гімназії дуже
багато, годі навіть всіх почислити, а до фотографії зібралось всього 7. Решта
недожили або розгубились на дорогах життя. А ще були ми в музею „Людина,
Земля, Всесвіт“, директор і організатор якого п. Анатолій Покотюк, людина
надзвичайних здібностей, ерудиції і працелюбности, ентузіаст своєї справи,
проводив екскурсію сам. Враження від музею незабутнє.
Конгрес завершився
в Народному домі „Просвіта“ чудовим концертом, який організував районний
відділ культури. Високий мистецький рівень учасників зворушив всіх присутніх
до глибини душі і думалось, яка ж багата талантами наша Сокальська земля, які
щирі і обдаровані наші люди, яка краса їхніх душ. Після концерту затримались ми
всі під будинком „Просвіти“ і довго, довго не могли розійтись, і годі нам було
повірити, що це вже кінець конгресу, що перед нами знову сірі будні.
Пізно вночі
повернулись в „бурсу“ на ночівлю і там ще не могли заспокоїтись. Безмежно було
жаль, що втікають немилосердно скоро останні лічені хвилини нашої зустрічі. А
ранком, коли розходились до поїздів і автомобілів, щоб від’їхати, всі плакали
і навіть обслуговуючий персонал школи-інтернату плакав з нами, і не встидались
своїх сліз ані жінки, ані поважні сивоголові науковці, професори чи академіки,
бо це було наше свято єдине і неповторне, наша зустріч, наш спогад про юність і
віра в майбутнє, а разом з цим свідомість того, що зустріч ця для багатьох із
нас може остання в житті.
Ми всі були
безмежно вдячні керівництву Сокальського району, що так активно організаційно і
матеріально підтримало нашу зустріч. Від імені гімназистів склав подяку голова
НТШ у Львові, академік Олег Романів.
Конгрес залишив у
нас всіх справді незабутнє враження, якого ніякими словами не описати. Це
дійсно треба було пережити. Тут наведу слова одного із наших колишніх
гімназистів, поважаного всіми і ціненого науковця, який після конгресу в листі
до друзів написав дослівно так: „Мені в житті доводилось пережити багато всяких
конгресів, конференцій, симпозіумів з участю світових світил в науці, але
Сокальська зустріч з друзями перевищує все“. А далі на плечі Сокальського
району лягла важка щоденна праця над відновленням в Сокалі української
гімназії. Директор гімназії п. Любов Омеляш, людина розумна, ерудована,
працелюбна, з високим професіоналізмом і притаманною їй енергією взялася за
здійснення задуму.
1 вересня 1993 р.
Перший дзвінок у відновленій гімназії. Знову два перші класи „А“ і „Б“.
Святкування скромне, але дуже і дуже урочисте |