** неофіційна сторінка про м.Сокаль і Сокальський район
Зробити сторіку домашньою
Перейти на головну  - www.sokal.lviv.ua  /Сокаль і Сокальщина/
контактипро нас, про проект
книга гостей
Фотогалерея

Минула доба за менше як 15 хвилин. м.Сокаль
Минула доба
за менше як 15 хвилин.
м.Сокаль


Відеокаталог

Нам цікаво знати:



Безкоштовні точки доступу до мережі інтернет від Інтернет та сервіс провайдер

МІНІСТЕРСТВО ДОХОДІВ І ЗБОРІВ УКРАЇНИ

Google


 
 

СОКАЛЬСЬКА ГІМНАЗІЯ Пропам’ятна книга

 Книги | Автори

СОКАЛЬСЬКА ГІМНАЗІЯ Пропам’ятна книга
Олег Романів

 

414

*

ла. У березні серед ночі мене та інших учнів і отця Кохалевича польські вояки побили, а гімназію розігнали. Особливо жорстоко поводилися, ко­ли дізналися, що я з Боратина. Попередили мене і мою сестру Надію (те­пер Микуляк, яка була також гімназисткою), щоб нас до 8-ї години у Белзі не було. Це було якраз у річницю спалення польського села Острів. У цю ніч на світанку до Боратина виїхало з Белза польське військо, а з Кристинополя поліція з совєтськими прикордонниками. Шквальний во­гонь вояків УПА і захисників села зупинив нападників, але відступаючи вони спалили дощенту село Маджарки (тепер не існує), що знаходилося між Боратином і Кристинополем.

Ранком, покидаючи Белз, коли ми з сестрою були біля залізничного вокзалу, то бачили поранених польських кіннотників, які поверталися у місто. По дорозі, прямуючи до Жабча, ми побачили величезні клуби ди­му. У Жабчі люди також очікували нападу. Тут нас прихистили у бунке­рі, і лише після обіду ми підійшли до Боратина, де натрапили на відділи УПА, які залишали село разом з бійцями самооборони і прямували до Себечева. Ми з сестрою хотіли йти з ними, але нам не дозволили, оскіль­ки сподівалися чергового бою.

На світанку наступного дня догоряли Маджарки (2 км від Боратина). Увійшовши в Боратин, ми побачили порожні будинки, в тому числі й наш, з різним домашнім крамом на подвір’ях. Сусід, який приїхав саньми за продуктами, поінформував нас про ситуацію і забрав з собою. Тоді ми почали шукати своїх батьків, яких знайшли у Мошкові. Я описав деталь­но той день тому, що саме тоді було розігнано Белзьку гімназію. Свідоц­тва про навчання, написані рукою, нам роздали професори Олійник і Козак.

Село і далі жило у тривозі, про що треба було б писати окремо, оскіль­ки бій з енкаведистами Сокаля повторився ще раз, тепер зі значними люд­ськими жертвами, захопленням бійців самооборони, котрих передали по­лякам Забужжя, і більшість з них загинула безслідно. Лише декільком вдалося врятуватися після того, як їх, тяжко тортурованих, викинули вмирати. Була поранена моя сестра Надія, продовжувалися наїзди, село не мало сил протистояти, і населення змушене було у 1946 році покинути його, виїжджаючи до Совєтського Союзу.

Серце щемить, коли згадую про значні жертви цієї боротьби, серед них тодішнього „Юнацтва“ Сокальської гімназії. Із десяти юнаків нашо­го класу залишилися живими двоє, а тепер насправді я один. Саме тому вважаю потрібним поділитися своїми спогадами, щоб зберегти пам’ять про юних героїв, що полягли у боях за незалежність України.

 

RAM counter
додому
написати вебмайстру http://www.sokal.lviv.ua
Всі права застережено 2005
12:53, 14 грудня 2019 року
При передруці інформації у друкованому або електронному вигляді, посилання на Сокаль і Сокальщина обов'язкове.
Адміністрація порталу не несе відповідальності за зміст рекламних та інформаційних повідомлень і не завжди поділяє погляди авторів публіцистичних матеріалів
8-066-37-90-464