** неофіційна сторінка про м.Сокаль і Сокальський район
Зробити сторіку домашньою
Перейти на головну  - www.sokal.lviv.ua  /Сокаль і Сокальщина/
контактипро нас, про проект
книга гостей
Фотогалерея

Минула доба за менше як 15 хвилин. м.Сокаль
Минула доба
за менше як 15 хвилин.
м.Сокаль


Відеокаталог

Нам цікаво знати:



Безкоштовні точки доступу до мережі інтернет від Інтернет та сервіс провайдер

МІНІСТЕРСТВО ДОХОДІВ І ЗБОРІВ УКРАЇНИ

Google


 
 

СОКАЛЬСЬКА ГІМНАЗІЯ Пропам’ятна книга

 Книги | Автори

СОКАЛЬСЬКА ГІМНАЗІЯ Пропам’ятна книга
Олег Романів

 

413

*

це наступного ранку, коли почули стрілянину у місті і побачили пробите кулею вікно у нашому класі.

Під час канікул проводилися тижневі кущові збори юнаків у Ванівському лісництві, с. Підлісках (тепер територія Польщі), де нам читали лекції, зокрема Василь Головач, пізніше професор ветеринарного інсти­туту, якого я знав з тих часів, та інші лектори, звичайно під псевдоніма­ми. Практичні заняття полягали у вивченні кріса, різних видів револьве­рів, умінні їх розібрати і скласти, поводитись з гранатами, вправи з так­тичного ведення бою. Заняття починалися молитвою і закінчувалися у кінці дня читанням вголос „Декалогу“, курси - виконанням гимну „Ще не вмерла Україна“. Після вишколу нас розвозили групами у різних на­прямах візники, які виділялись місцевим станичним. Одного разу, повер­таючись з Підлісок додому через Ляшків і Себечів з трьома крісами у со­ломі на возі (нас було 6 хлопців), ми натрапили на двох німецьких вояків біля Себечева. Мужів Іван різко кинувся до зброї, але ми його заспокої­ли, оскільки догадувалися, що у селі багато німців. Побачивши нас, нім­ці демонстративно відвернулися і ми спокійно проїхали повз них.

У Боратині мій батько, Павло Олекса, бувший стрілець УГА, очолю­вав товариства „Луг“ і „Просвіта“, мав досить велику бібліотеку, що да­вало мені можливість поповнювати свої знання і бути підготованим, щоб вести роботу з юнаками села. За дорученням брата мого батька Свято­слава Олекси я переносив „ґрипси“ за призначенням. На жаль, згодом він був захоплений енкаведистами Сокаля, засуджений до 15 років ув’яз­нення без права повернення у Галичину. Проживав у Донецькій області, де й помер.

Під час війни, після того як постав кордон на Бузі між Совєтським Союзом і Польщею (частина Сокальщини відійшла до Польщі), біль­шість професорів Сокальської гімназії переїхала до Белза, де організува­ли гімназію з ліцеєм. Тут тепер ми продовжували навчання і підпільну юнацьку роботу. У нашому будинку постійно квартирувало 2-3 хлоп­ці — члени ОУН і УПА, які переходили цей кордон.

Постійні знущання над українцями на території, яка відійшла до Польщі, з боку польських терористичних боївок, а тепер адміністратив­них і каральних органів обумовили тісну взаємодію теренової ОУН з від­ділами УПА. На захисті інтересів українського населення Холмщини стояла УПА, у лавах якої були мої односельці. У боях брав участь Іван Чмирук (тепер живе у Боратині), який воював у сотні Корсака, згодом — у сотні Голуба. Однак натиск Armii Ludowej був надто сильним. Польсь­ка кіннота вступила у Белз і спільно з совєтськими прикордонниками Ва- нова знущалися з українців, грабували найближчі села, забирали гімна­зистів з занять на різні роботи, в тім на різню худоби. Я добре пам’ятаю совєтського офіцера у білому кожусі, який насолоджувався, коли мене бив поляк за непослух.

Потім посилена військом польська поліція захопила Кристинопіль і Забужжя і спільно з прикордонниками Сокаля і Бендюги нападала на се-

 

RAM counter
додому
написати вебмайстру http://www.sokal.lviv.ua
Всі права застережено 2005
12:09, 7 грудня 2019 року
При передруці інформації у друкованому або електронному вигляді, посилання на Сокаль і Сокальщина обов'язкове.
Адміністрація порталу не несе відповідальності за зміст рекламних та інформаційних повідомлень і не завжди поділяє погляди авторів публіцистичних матеріалів
8-066-37-90-464