408
*
явище. На її навчальний і виховний
процеси випливала діяльність усіх духовних, національних, культурно-суспільних,
спортивних та ін. структур, таких як, церква, читальня, „Просвіта“, „Сокіл“,
„Пласт“, місцевий театр, хор і оркестр та ін.
Проте навчальна праця
та й виховна визначалася насамперед програмами, які були спільними і
загальними для всіх українських гімназій. В Програмі передбачено було функції
адміністрації гімназії, комплектування висококваліфікованими педагогічними
силами, матеріальне забезпечення, моральний статус вчителя і учня. Навчальна
програма була неперевантаженою, строге її виконання було обов’язком кожного
учня. На випускних іспитах (матура), що були дуже строгим випробуванням знань
абсольвента, вимагади глибоких знань. Моральне виховання, яке передбачало
формування громадської позиції, вміння розвивати індивідуальні здібності,
становлення особистости та ін., опиралося на християнських основах. Вони
насправді органічно, природньо охоплювали всю сутність людини (учня) як
святість, без якої людина уподоблялася до тваринного світу.
Відсутність
стандартизованих підручників, як не парадоксально, змушувала учня всю розумову
енергію зосереджувати на розвиток уяви, з допомогою якої учень доповнював своїм
творчим мисленням (а не заздалегідь накиненими постулатами) ті аксіомні,
сконденсовані знання, які професор у щирій „задушевній“ обстановці проголошував
у школі. Нагадую, що гімназійні професори мали дуже високу професійну
кваліфікацію, а в моральному відношенні були прикладом для учнів. У свою чергу
вчитель максимально наближав виклад матеріалу до життєвих обставин, які у часи
війни (знову ж як не парадоксально) давали йому багато практичних, життєвих
підтверджень. Тоді вчитель накреслював, а учень уявляв і в уяві шукав шляхи до
розвитку такого суспільства, такого демократичного ладу, в якому людина була б
господарем своєї землі, своєї долі, своєї вільної праці, що випливала б з
творчого таланту і основ духовної моралі. Цей процес відбувався не лише на
заняттях з історії, літератури, малювання, співів, хору, зрештою і релігії.
Він, по суті, природньо, не запрограмовано входив у методику кожного предмету,
за винятком хіба що граматики, математики і латини, де треба було класичні теми
„кути“, тобто вивчати напам’ять.
В даній статті я
не ставлю питання розгляду української мови як предмету, оскільки це не було
особливим об’єктом навчання і не вимагало якихось надзвичайних підходів —
педагогічних чи політичних. Українська мова — добре розвинена — лексично і
граматично, досконала комунікативно сприймалася усім суспільством, отже і
учнями як сама собою зрозуміла річ, як необхідність життя, праці, розвитку. Це
була добре сформована універсальна літературна мова, яка складалася довготривало,
була нашою міцною культурною спадщиною, якою користувалися у житті і у своїй
праці Іван Франко, Богдан Лепкий, митрополит Андрей |