** неофіційна сторінка про м.Сокаль і Сокальський район
Зробити сторіку домашньою
Перейти на головну  - www.sokal.lviv.ua  /Сокаль і Сокальщина/
контактипро нас, про проект
книга гостей
Фотогалерея

Минула доба за менше як 15 хвилин. м.Сокаль
Минула доба
за менше як 15 хвилин.
м.Сокаль


Відеокаталог

Нам цікаво знати:



Безкоштовні точки доступу до мережі інтернет від Інтернет та сервіс провайдер

МІНІСТЕРСТВО ДОХОДІВ І ЗБОРІВ УКРАЇНИ

Google


 
 

СОКАЛЬСЬКА ГІМНАЗІЯ Пропам’ятна книга

 Книги | Автори

СОКАЛЬСЬКА ГІМНАЗІЯ Пропам’ятна книга
Олег Романів

 

398

*

шу гімназію перемінено на десятирічку, і я попала в 6-ту клясу. Вчитися не було важко, і в мене залишалося доволі вільного часу, отже, я брала активну участь у хоровому, драматичному й літературному гуртках.

Коли школа готувалася святкувати річницю „Жовтневої революції“, мені доручили деклямувати вірш. Я зраділа, бо всією душею любила пое­зію і залюбки читала вірші вголос насамоті. Вдома почала я читати текст. Це була „Пісня про Щорса“ (автора не пригадую). Вірш був непо­ганий і читався легко, але... хто такий Щорс? І тоді нагло „просвітління надійшло!: це ж той самий Щорс, про якого недавно розказував нам учи­тель на лекції історії КП(б)У. Це був „радянський військовий діяч, член Компартії з 1918 р., герой громадянської війни на Україні. Він сформу­вав і очолив червоноґвардійський загін, допомагав у формуванні парти­занських загонів, а в січні-лютому 1919 р. керував 2-ю бриґадою, яка брала участь у „визволенні“ від петлюрівських військ Чернігова, Києва і Фастова“. Ось хто такий Щорс!Це один із тих твердокам’яних комуна­рів, які на закривавлених багнетах розпинали нашу молоду державу. Ніх­то не діждеться, щоб я деклямувала вірш на його прославу! Моя поста­нова була рішуча і невідхильна.

На другий день я віддала вірш учителеві, відповідальному за підго­товку свята, і сказала, що цього вірша деклямувати не можу. Він, очевид­но, відразу доніс про це директорові, бо незабаром прийшов по мене сто­рож. Це вже був другий виклик до директора і він теж не віщував нічого доброго. Назовні я була спокійна, але всередині все в мені тремтіло: що буде, коли він здогадається про справжню причину моєї відмови і за те стануть переслідувати не лише мене, а й мого батька, бо ж він саме проти таких, як отой Щорс, і воював у лавах УГА. Тут я надумала хитрувати — ануж пощастить викрутитися. На запитання „товариша директора“, чо­му я не хочу деклямувати на святі Жовтневої революції, я відповіла, що мій голос слабкий і надається радше для ліричних віршів, а такий бойо­вий вірш, що вимагає сильного грімкого голосу й відповідного патосу, я могла б тільки зіпсувати. Він недовірливо поглянув на мене і звелів про­читати одну-дві строфи. Я навмисне тоненьким пискливим голосом по­чала читати, заікуючись та перекручуючи слова і наголоси, аж мені самій стало бридко і... смішно, бо директор гидливо скривився і чимскоріше ві­діслав мене до кляси.

Згодом мені доводилося багато разів виступати з деклямаціями і то не лише з ліричними, і завжди тоді мені пригадувався оцей виклик до ди­ректора. Мені було страшенно цікаво, яка була б його реакція, коли б він почув мій „Кавказ“, „Каменярі“ або „Оду до пісні“. Але „товариша директора“ тоді в Сокалі вже не було...

За два роки на місце совєтських „визволителів“ насунули на мою батьківщину нові загарбники — цим разом німецькі — і принесли із со­бою ще брутальніше поневолення. Дехто серед нас мав спочатку ілюзії, що це, мовляв, прийшли люди з культурного Заходу, з батьківщини Ґете й Шіллера, яких ми вивчали і подивляли, і вони зрозуміють, що самос-

 

RAM counter
додому
написати вебмайстру http://www.sokal.lviv.ua
Всі права застережено 2005
15:26, 13 грудня 2019 року
При передруці інформації у друкованому або електронному вигляді, посилання на Сокаль і Сокальщина обов'язкове.
Адміністрація порталу не несе відповідальності за зміст рекламних та інформаційних повідомлень і не завжди поділяє погляди авторів публіцистичних матеріалів
8-066-37-90-464