** неофіційна сторінка про м.Сокаль і Сокальський район
Зробити сторіку домашньою
Перейти на головну  - www.sokal.lviv.ua  /Сокаль і Сокальщина/
контактипро нас, про проект
книга гостей
Фотогалерея

Минула доба за менше як 15 хвилин. м.Сокаль
Минула доба
за менше як 15 хвилин.
м.Сокаль


Відеокаталог

Нам цікаво знати:



Безкоштовні точки доступу до мережі інтернет від Інтернет та сервіс провайдер

МІНІСТЕРСТВО ДОХОДІВ І ЗБОРІВ УКРАЇНИ

Google


 
 

СОКАЛЬСЬКА ГІМНАЗІЯ Пропам’ятна книга

 Книги | Автори

СОКАЛЬСЬКА ГІМНАЗІЯ Пропам’ятна книга
Олег Романів

 

396

*

Надія ХМАРА-ОЛІЙНИК

ТРИ ВИКЛИКИ ДО ДИРЕКТОРА

Перед Другою світовою війною мій батько вчителював у с. Переспі Сокальського повіту, і там наша родина перебувала під час шкільного року, а на літо всі ми переїжджали до Сокаля, де й жили в родинному до­мі на вул. Колонія. За нашої неприсутности у цьому домі, городом, са­дом і невеликим господарством займалася няня Катерина, яка вибавила мою маму, а згодом мого старшого на три роки брата Нестора і мене. Але й під час шкільного року мама мусила часто їздти до Сокаля за ко­нечними товарами і звичайно брала мене, малу, з собою. Уже тоді я з по­дивом і домішкою заздросте задивлялася на гімназисток у їхніх елегант­них темно-синіх уніформах та мріяла про той час, коли й я зможу вступи­ти в гімназію і пишатися таким одягом. Це й сталося у вересні 1938 року, хоча в той час українцям було важко дістатися до цієї польської держав­ної гімназії.

В обидвох відділах 1-ї кляси було нас лише десятеро і було зовсім реально передбачити, що до матури дійде, може, троє-четверо. Всі ми відчували приховану ворожість польських учнів, що було лише віддзер­каленням шовіністичного ставлення польського суспільства до українців у Галичині. Із зростанням національної свідомосте серед нашої молоді збільшувалася кількість членів Організації Українських Націоналістів, які виконували різні протипольські революційні акції, що, своєю чергою, викликало жорстокі репресії. Нічого дивного, що ми — оця жменька ук­раїнських учнів — почувалися неначе острівець серед чужого моря і з ос­трахом ждали, коли гряне буря. В моєму випадку вона прийшла дуже швидко. Як дочка сотника Української Галицької Армії, який ще недав­но воював на протипольському фронті, та ще на додаток із стародавнім козацьким прізвищем „Хмара“, що його не лише учні, а й деякі вчителі- чужинці намагалися перейначити на „Хмура“, — я була їм усім так чи інакше „сіллю в оці“. А тут ще стався ось такий випадок. При кінці пер­шого місяця навчання мені довелося бути „дижурною“ (черговою) про­тягом одного тижня, тобто наглядати за порядком у клясі, дбати про те, щоб на перервах усі виходили в коридор, а найголовніше — уголос про­казувати молитву перед початком навчання і після його закінчення. Я до сьогодні не знаю, якою мовою молилися учні-українці раніше, але я ні на хвилину не завагалася зробити те, що наказувало мені моє сумління. От­же я встала, перехристилася тричі і сміливо проказала „Отче наш“. У класі запанувала гробова тиша. Учитель Юпітер (не поляк) вирячив на мене очі з несподіванки, а його обличчя чимраз більше багровіло. Вреш­ті він наказав усім сідати і якось провів лекцію. Сидячи в першій лавці, я відчувала на своїй спині десятки колючих поглядів, а повітря було наси­чене ворожістю до мене.

На перерві всі вийшли в коридор, де негайно почалися перешіптуван­ня та біганина сюди й туди. Вістка про мою витівку блискавкою облетіла

 

RAM counter
додому
написати вебмайстру http://www.sokal.lviv.ua
Всі права застережено 2005
15:54, 8 грудня 2019 року
При передруці інформації у друкованому або електронному вигляді, посилання на Сокаль і Сокальщина обов'язкове.
Адміністрація порталу не несе відповідальності за зміст рекламних та інформаційних повідомлень і не завжди поділяє погляди авторів публіцистичних матеріалів
8-066-37-90-464