394
*
Записались усі в’язні. Міністр
вислухав, може, п’ятдесят осіб. Усі ми говорили одне й те саме. Про нелюдське
обходження з нами, про голод, про побої, про відсутність усього того, чим
користується нормальний чоловік. Він пильно нас вислухав, робив якісь записи і
не давав ніякої відповіді.
Але зміни
наступили скоро. По-перше, пішов великий транспорт на волю, по-друге, перестали
так бити, а по-третє, побільшили пайок харчів. Це вже дуже багато, бо дістали
ми 330 г хліба і дещо більше жирів. Не так то багато, але вже не відчувалось
так голоду. Перед нашими святами Різдва Христового приїхав до табору о.
Кладочний. Більшість із нас уже його знала, бо він їздив по всіх тюрмах, і там
ми його зустрічали. Він нас усіх висповідав, відправив Богослужения, запричащав.
Це була велика розрада для нас.
Поруч із моїм був
сінник Романа Шухевича. На нашу коляду 1935 р. він розказував мені, що йому
приснився дивний сон. Приснилися йому чоботи, один новий, а другий старий. Той
старий він натягнув на ногу, а нового ніяк не міг натягнути. Я йому пояснив, що
як у тюрмі сняться чоботи, то значить, що він скоро піде на волю. Тільки ми
почали збиратися — свисток і об’ява: „Арештований Шухевич з речами на
коридор“. Він якось заціпенів від несподіванки. Ми допомогли йому скоро зібратися.
Як прощалися, я йому сказав: „Видиш, Романе, я тобі виворожив, що підеш
додому“, а він сказав „Коб то додому“. І справді його забрали до тюрми.
Підготовлявся варшавський процес за вбивство Пєрацького.
Того ж дня, як
звичайно, у дні наших свят на ранній фіззарядці нас погнали довкола блоку.
Дивлюсь, а переді мною біжить адвокат Володимир Горбовий. Десь поділися 100 кг
його ваги, стенокардія, радикуліт. Він біжить нарівні з нами молодими, а всі
хвороби десь пропали. От що зробили голод і праця на свіжому повітрі.
І знов потягнулися
будні табірного життя. Праця, праця і ще раз тяжка праця. Але ми вже отряслися
від першого шоку, почали організовувати в кожній палаті гуртки, святкували
національні свята, усе хтось з нас читав, очевидно, з пам’яті відповідну
лекцію, радились на можливість втечі з табору, а навіть розробили відповідний
план. У нашій палаті Дмитро Штикало найбільше розповідав нам про різні
історичні факти, читав з пам’яті свої поезії. Свою „Думу про Березу“ він нам
розказував по частинах кожного дня, ми виучували їх напам’ять і так ця дума в
нашій пам’яті вийшла з Берези на волю і збереглася у пам’яті декого по нинішній
день. Дмитро Штикало був поетом і філософом, а потім журналістом. Це,
безперечно, найсвітліший ум, якого видала Сокальська земля, а каґебістська
куля наздогнала його аж у Лондоні.
Дуже цікавим
оповідачем був Тарас Боровець-„Тарас Бульба“. Він багато розповідав про життя
Волині, багато фантазував і мріяв про щось велике. Ідеалом його ще тоді був
Тарас Бульба Гоголя.
Тим часом у таборі
життя ішло своїм порядком. Кожних три місяці відходив на волю транспорт
звільнених, а на це місце привозили нових |