** неофіційна сторінка про м.Сокаль і Сокальський район
Зробити сторіку домашньою
Перейти на головну  - www.sokal.lviv.ua  /Сокаль і Сокальщина/
контактипро нас, про проект
книга гостей
Фотогалерея

Відеокаталог

Нам цікаво знати:



Безкоштовні точки доступу до мережі інтернет від Інтернет та сервіс провайдер

МІНІСТЕРСТВО ДОХОДІВ І ЗБОРІВ УКРАЇНИ

Google


 
 

СОКАЛЬСЬКА ГІМНАЗІЯ Пропам’ятна книга

 Книги | Автори

СОКАЛЬСЬКА ГІМНАЗІЯ Пропам’ятна книга
Олег Романів

 

393

*

Вже після візиту воєводи мене виписали на роботу. Тим разом я ді­став легшу роботу при укладанні доріжок на території табору. В’язень інж. Мілянич позначив дороги, а ми, Степан Мочульський (пізніше адво­кат у Львові), Опришко, молодий хлопець зі Стрия і я викладали ті доро­ги камінцями, т. зв. котячі лоби. Це вже була легша робота, нас принай­мні не гонили і не цькували собаками. Раз у час роботи підходить до ме­не поліціянт і каже йти за ним. Завів мене до начальника табору. Мушу кілька слів сказати про нього. Це був майор поліції Грефнер. Низького зросту, дуже товстий, дуже дбав про дисципліну і при тому дуже справед­ливий. Як поліціянт ставив арештованого до карного рапорту, то він вислухував поліціянта, а відтак арештованого. Як бачив, що поліціянт не має рації, карав його нарівні з арештованим. Грефнер попросив мене сіс­ти, почастував сигаретою, якої я, очевидно, не прийняв і почав розпо­відати, як у час війни 1918 року він служив в австрійській польовій жан­дармерії. У прикордонній смузі в містечку Варяжі він снідав зі знайомим у ресторанчику. їли оселедця (це був четвертий рік війни, але оселедці продавалися). Тим оселедцем він подавився і то так, що почав душитися. Тоді від другого столика, де сиділо двох офіцерів-саперів, старший з них піднявся і як ударив його в карк, то той оселедець вилетів аж на стелю. Вони тоді познайомилися і ще пізніше декілька разів зустрічалися. Я ска­зав, що я знаю цю історію від мого батька і знав навіть того ветлікаря з Белза, з яким він снідав. Грефнер пообіцяв мені, що як буде найближче звільнення з табору, то він постарається звільнити мого брата, що він має точні відомості про всіх арештованих, він знає, що я є членом ОУН, що я нікого не застрелив і не підпалив поміщицьких стирт, але та робота, яку ми ведемо серед населення, більше шкодить польській нації на схід­них кресах Польщі, ніж якісь експропріяції, та що польський уряд мусить уживати найсуворіших заходів, щоб припинити цей процес. Тому не див­но, що арештовані тепер голодують, і Янів виглядає тепер, як лелека, лишилися з нього тільки тонкі сухі ноги і довгий сухий ніс. Після такого „курорту“ відхочеться вам, тобто арештованим, більше займатися полі­тикою.

У першій половині вересня після роботи нас усіх поставили в ряди і почали викликати по прізвищах. Так викликали майже 100 в’язнів. Це був перший транспорт звільнених. У нього попали всі поляки, комуністи з Варшави, комуністи з Галичини, комуністи з Волині, а решта, тридцять кілька осіб — це наші хлопці з Галичини й Волині. Мій брат, мимо обі­цянки коменданта табору, в транспорт не попав.

Через кілька днів знов почали привозити нових в’язнів. Тим разом було багато комуністів з Волині і націоналістів, зокрема націоналістів із Тернопільщини, Станіславщини та інших районів. На Волині тоді роз­громили якусь комуністичну організацію, багато посудили і багато при­везли до Берези. І знов пішли табірні дні праці, знов гоніння і побої.

У другій половині грудня приїхав якийсь міністр. Нам оголосили, що як хтось має якісь скарги або просьби, щоб записуватися на авдієнцію.

 

RAM counter
додому
написати вебмайстру http://www.sokal.lviv.ua
Всі права застережено 2005
16:25, 29 березня 2024 року
При передруці інформації у друкованому або електронному вигляді, посилання на Сокаль і Сокальщина обов'язкове.
Адміністрація порталу не несе відповідальності за зміст рекламних та інформаційних повідомлень і не завжди поділяє погляди авторів публіцистичних матеріалів
+380686916567