** неофіційна сторінка про м.Сокаль і Сокальський район
Зробити сторіку домашньою
Перейти на головну  - www.sokal.lviv.ua  /Сокаль і Сокальщина/
контактипро нас, про проект
книга гостей
Фотогалерея

Минула доба за менше як 15 хвилин. м.Сокаль
Минула доба
за менше як 15 хвилин.
м.Сокаль


Відеокаталог

Нам цікаво знати:



Безкоштовні точки доступу до мережі інтернет від Інтернет та сервіс провайдер

МІНІСТЕРСТВО ДОХОДІВ І ЗБОРІВ УКРАЇНИ

Google


 
 

СОКАЛЬСЬКА ГІМНАЗІЯ Пропам’ятна книга

 Книги | Автори

СОКАЛЬСЬКА ГІМНАЗІЯ Пропам’ятна книга
Олег Романів

 

391

*

щоденна страва, одного дня на сніданок, а другого на вечерю. На обід була якась юшка з кашею або горохом, трохи примащена салом. На кож­ного в’язня виділяли по 1000 калорій в день, тобто менше, ніж тюремний пайок (у тюрмі пайок 1200 калорій), тобто стільки, щоб не вмерти. А нас гнали до тяжкої роботи по 10 годин на день.

Нас знов розділили на групи і погнали на роботу. Я з найбільшою групою в оточенні поліцаїв із собаками попав до очищення річки. По пояс у багні ми вирівнювали береги, викопували замулені місця, перекидали болото з одного берега на другий, іншими словами, робили все те, чого не треба було робити, бо вода знов, згідно зі своїми законами, наносила болота і приводила все до первісного стану. Але ми мусили працювати.

В тій першій групі опинилися майже самі українці. Були там Володи­мир Янів, пізніше ректор Українського університету в Мюнхені, Дмитро Штикало, пізніше редактор українського журналу в Лондоні (загинув від КҐБістської кулі в 1963 р.), Дмитро Грицай, два Старухи, Атанас Міля- нич, Володимир Макар, інж. Кравців зі Стрия і багато інших, які до того або пізніше відіграли немалу роль у нашому житті.

Через декілька днів я попав у другу групу до роботи на дорозі. Копа­ли рови, вирівнювали дорогу, переносили ношами землю з одного місця на друге задля того, щоб інші накладали цю землю на ноші і несли на попереднє місце. А все це робилося бігом, усе поліцаї підганяли пали­цями, цькували собаками. І так пішли дні, тижні і місяці табірного жит­тя. Усе тяжка праця, усе побої, знущання, голод...

Чергові поліцаї у нашому блоку били в’язнів і знущалися над нами, як тільки могли. А мушу про них дещо написати, бо це були такі садис­ти, що годі уявити, до чого може дійти людина. Один із них Станіслав Маковський, а другий Мечислав Сітек. Вони уряджували собі такі спор­тивні ігри з нами. Один на другому поверсі ставив нас у ряд і казав бігти по сходах униз і бив кожного палицею, щоб скоріше, а другий ставав за поворотом сходів так, щоб його не було видно і намагався ударити кійком по карку. Від такого удару більшість в’язнів падала, діставали судо­ми і при тому страшно кричала. Це було великою потіхою для поліцаїв. Першим під такий удар попав Павло Ґенгало з Бушкович біля Перемиш­ля, але потім не один перейшов через таке знущання.

Як нас привезли до табору, то забрали від нас усі речі, навіть носові хустини, шнурки від черевик, ремінці від штанів, так що ми мусили якось пристосовуватись тримати черевики на ногах і штани, щоб їх не погуби­ти у вічному бігу. Нас не стригли і не голили, а помитися можна було тільки під солдатським краном і то в лічені секунди. Всі ми заросли, оде­жа обірвалася, білизни не міняли вже більше, як два місяці. Можна собі уявити, що діялося у наших сорочках.

В кінці серпня наші хлопці Генгало і Горбовий (молодший) відремон­тували душі. Нас раніше привезли з роботи, стригли, голили, завели в лазню, казали розібратися догола, усі речі здати в парову дезинфекцію, а потім здати на склад. Після того дістали по шматку мила і пішли під теп-

 

RAM counter
додому
написати вебмайстру http://www.sokal.lviv.ua
Всі права застережено 2005
22:43, 13 грудня 2019 року
При передруці інформації у друкованому або електронному вигляді, посилання на Сокаль і Сокальщина обов'язкове.
Адміністрація порталу не несе відповідальності за зміст рекламних та інформаційних повідомлень і не завжди поділяє погляди авторів публіцистичних матеріалів
8-066-37-90-464